Читати книгу - "Знак Афіни, Рік Рірдан"

— Авжеж! Ви ж високоповажний відвідувач!

Френк завагався. Але потім запхав кілька футболок у свій рюкзак.

— Чуваче, — промовив Персі, — що ти робиш?

— Вона сказала, що можна, — прошепотів Френк. — До того ж .мені потрібно більше одягу. Я не зібрав речей на довгу подорож!

Він додав до свого таємного запасу снігову кулю, що, на думку Персі, не дуже походила на одяг, а потім підняв плетений циліндр розміром із шоколадний батончик і скоса подивився на нього.

— Що це?

— Китайська пастка для пальців, — промовив Персі.

Френка, який був канадцем китайського походження, це, здається, образило.

— З якого дива оце — китайське?

— Не знаю, — відповів Персі. — Їх просто так називають. Типу жартівливий подарунок.

— Ходімо, хлопці! — покликала Кейт з протилежного кінця коридору.

— Потім тобі покажу, — пообіцяв Персі.

Френк запхав пастку в рюкзак. Вони пішли далі.

Кейт провела їх повз прозорий тунель. Над головою пропливали риби. Персі відчув, як у ньому прокидається позбавлений здорового глузду страх.

«Це тупо, — сказав він собі. — Я перебував під водою мільйон разів. І я навіть не у воді зараз».

«Справжня загроза — Кейт», — нагадав Персі собі. Хедж уже виявив, що вона не людина. Ця жіночка може будь-якої миті перетворитись на жахливе створіння й напасти на них. На жаль, Персі не знав, що можна зробити ще, окрім того, як удавати, ніби це справжня екскурсія, і чекати на появу морського бога Форкія, нехай вони й дедалі глибше заходили в пастку.

Вони зайшли до кімнати, пронизаної блакитним світлом. На зворотному боці скляної стіни містився найбільший акваріум, що тільки Персі доводилося бачити. Усередині вирувала купа величезних риб, включно з двома плямистими акулами, розміром з Персі кожна. Вони були гладкими й повільними. У роззявлених пащах зовсім не було зубів.

— Китові акули, — заревів тренер Хедж. — Час битися на смерть!

Кейт захихотіла.

— Глупий сатир. Китові акули мирні. Вони їдять тільки планктон.

Персі насупив брови. Звідки вона знає, що Хедж сатир? Тренер був одянений у штани і взутий у спеціальні черевики для копит, які зазвичай взували сатири, щоб не вирізнятися поміж смертних. Його роги приховувала бейсболка. Що частіше Кейт сміялася й що люб’язніше поводилась, то більше не подобалась Персі. Але тренер Хедж не здавався стурбованим.

— Мирні акули? — з огидою промовив тренер. — Який у цьому сенс?

Френк прочитав плакат біля резервуара.

— Єдині у світі китові акули в неволі, — задумливо прочитав він. — А це вражає.

— Так. Це ще маленькі, — промовила Кейт. — Бачили б ви моїх малят у дикій природі.

— Ваших малят? — перепитав Френк.

Судячи зі зловісного блиску в очах Кейт, зустрічатись із цими малятами було не кращою думкою. Персі вирішив, що час розглянути суть справи. Йому не хотілося заходити в цей акваріум далі, ніж було потрібно.

— Кейт, — промовив він, — ми шукаємо одного хлопця... тобто бога, на ім’я Форкій. Ви його знаєте?

Кейт фиркнула.

— Знаю його? Він мій брат. До нього ми й ідемо, дурники! Справжня виставка за цією стіною.

Вона вказала на дальню стіну. Тверда чорна поверхня вкрилась брижами й показався новий тунель, що вів крізь яскраво освітлений пурпуровий резервуар.

Кейт неквапливо пройшла всередину. Персі найменше хотілось іти за нею, але якщо Форкій справді перебував на іншому боці й мав інформацію, що допоможе їм у породі... Персі глибоко вдихнув і пішов за друзями в тунель.

Щойно вони зайшли, тренер Хедж присвиснув.

— Оце вже цікаво.

Над ними ширяли різнокольорові медузи розміром з відро для сміття, кожна із сотнями щупальців, схожих на шовковистий колючий дріт. У щупальцях однієї з них заплуталась десятифутова паралізована риба-меч. Медуза повільно стискала здобич своїми кінцівками.

Кейт променисто всміхнулась Хеджу.

— Бачите? Забудьте про китових акул! І тут ще стільки всього є.

Кейт провела їх у ще більшу кімнату, оточену численними акваріумами. На одній стіні сяяв червоний напис: «СМЕРТЬ У МОРСЬКИХ ГЛИБИНАХ! Показ за підтримки пончиків “Чудо-Юдо”».

Персі довелося прочитати вивіску двічі через свою дислексію, а потім ще двічі, щоб запевнитись у прочитаному.

— «Чудо-Юдо»?

— О, так, — відповіла Кейт. — Один з наших акціонерів.

Персі напружено глитнув. Його останній досвід з пончиками «Чудо-Юдо» був не дуже приємним. З ним були пов’язані голови змій, що плювались кислотою, багато криків і гармата.

В одному акваріумі безцільно плавала дюжина гіпокампів — коней з риб’ячими хвостами. Персі бачив багато гіпокампів у дикій природі. Він навіть їздив на декількох, але ніколи не бачив їх в акваріумі. Він спробував заговорити до них, але ті просто плавали колами, час від часу вдаряючись об скло. Їхній розум здавався затуманеним.

— Це неправильно, — пробурмотів Персі.

Він повернувся й побачив дещо навіть гірше. На дні меншого резервуара дві нереїди — морські німфи — сиділи одна навпроти одної, схрестивши ноги, і грали в карти. Вони, здавалось, нудились. Їхнє довге зелене волосся мляво плавало навколо обличчя. Очі були напівзаплющеними.

Персі так розлютився, що ледве міг дихати. Він сердито подивився на Кейт.

— Як ви можете їх тут тримати?

— Знаю, — зітхнула Кейт. — Вони не дуже цікаві. Ми намагались навчити їх трюків, але безуспішно, на жаль. Уважаю, вам значно більше сподобається цей акваріум.

Персі хотів було заперечити, але Кейт уже пішла далі.

— Матінко-коза моя рідна! — заволав тренер Хедж. — Подивіться на цих красунь!

Він витріщався на двох морських зміїв — тридцятифутових чудовиськ із сяючою блакитною лускою та пащами, здатними перекусити навпіл китову акулу. В іншому резервуарі визирав зі своєї цементної печери кальмар розміром із вантажівку, чий дзьоб нагадував велетенський гвинторіз.

У третьому резервуарі містилося шестеро людиноподібних створінь із лискучими тілами тюленів, головами собак та руками людей. Вони сиділи на дні акваріума й будували щось із «Лего», але здавалися так само напівпритомними, як нереїди.

— Це? — Персі навіть не зміг сформулювати запитання.

— Тельхіни? — промовила Кейт. — Так! У неволі живуть тільки у нас.

— Але вони билися на боці Кроноса в останній війні! — випалив Персі. — Вони небезпечні!

Кейт пустила очі під лоба.

— Ну, ми б не назвали цю виставку «Смерть у морських глибинах», якби експонати були безпечними. Не переймайтеся. Вони під впливом сильних снодійних препаратів.

— Снодійних? — запитав Френк. —