Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Відьмак. Час Погорди 📚 - Українською

Читати книгу - "Відьмак. Час Погорди"

499
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відьмак. Час Погорди" автора Анджей Сапковський. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 93
Перейти на сторінку:
значення. Цірі під моєю опікою, а в Аретузі їй буде безпечно, вона зуміє тут розвинути свої здібності, і ніхто їй у тому не завадить. Ніхто. Утім, про те, щоб вона стала відьмачою, — забудь. Вона має інші таланти. І для інших справ призначена. Можеш мені повірити.

— Я тобі вірю.

— Це значний прогрес. А Вільгефорцем не переймайся. Завтрашній день прояснить багато справ і розв’яже багато проблем.

Завтрашній день, — подумав він. — Вона щось від мене приховує. А я боюся розпитувати. Кодрінгер мав рацію. Я уплутався у паскудні проблеми. Але виходу зараз я не маю. Мушу зачекати на те, що принесе той завтрашній день, який, начебто, має усе прояснити. Я мушу їй довіритися. Знаю: щось станеться. Зачекаю. І пристосуюся до ситуації.

Він глянув на секретер.

— Йен?

— Я тут.

— Коли ти вчилася в Аретузі… Коли ти спала в кімнатці, як оця… Чи мала ти лялечку, без якої не могла заснути? Яку вдень ти садовила на секретер?

— Ні, — Йеннефер різко повернулася. — Я не мала навіть лялечки. Не питай мене про те, Ґеральте. Прошу тебе — не питай.

— Аретуза, — прошепотів він, озираючись. — Аретуза на острові Танедд. Її дім. На багато років… Коли вона звідси вийде, буде зрілою жінкою…

— Припини. Не думай про це й не говори про це. Замість цього…

— Що, Йен?

— Кохай мене.

Він обійняв її. Торкнувся. Знайшов. Йеннефер, неймовірним способом м’яка й тверда водночас, зітхнула голосно. Слова, які вони промовляли, рвалися, гинули серед зіткнень і прискореного дихання, переставали мати значення, розпорошувалися. Тож вони замовкли, зосередилися на пошуках себе, на пошуках істини. Шукали вони довго, ретельно й дуже докладно, лякаючись святотатського поспіху, легковажності й розв’язності. Шукали вони сильно, інтенсивно, до забуття, лякаючись святотатського сумніву й нерішучості. Шукали обережно, лякаючись святотатської неделікатності.

Вони знайшли себе, перемогли страх, а за мить відшукали істину, яка вибухнула в них під повіками жахливою, сліпучою реальністю, роздерла стогоном рішуче стиснуті вуста. І тоді час спазматично здригнувся і завмер, усе зникло, а єдиним функціонуючим відчуттям залишився дотик.

Минула вічність, а час здригнувся вдруге й знову рушив з місця, поволі, важко, наче великий, навантажений віз. Ґеральт глянув у вікно. Місяць усе ще висів у небі, хоча те, що сталося мить тому, безсумнівно повинно було б скинути його на землю.

— Ой-йой, — сказала після довгої паузи Йеннефер, повільним рухом стираючи зі щоки сльозу.

Вони лежали нерухомо серед збитої постелі, серед тремтіння, серед паруючого тепла й вигасаючого щастя, серед мовчанки, а навколо клубочилася невиразна темрява, насичена запахами ночі й голосами цикад.

Ґеральт знав, що в такі моменти телепатичні здібності чародійки були витонченими й дуже сильними, тому він інтенсивно думав про справи й речі красиві. Про речі, які мали подарувати їй радість. Про вибух світла на сході сонця. Про імлу, що висить на світанку над гірським озером. Про кришталеві водоспади, крізь які стрибають лососі, такі лискучі, наче зроблені з литого срібла. Про теплі краплі дощу, що б’ють у важкезне від роси листя лопуха.

Він думав для неї. Йеннефер усміхалася, слухаючи його думки. Усмішка тремтіла на її щоці місячною тінню вій.

— Дім? — запитала раптом Йеннефер. — Який дім? Ти маєш дім? Хочеш збудувати дім? Ах… Вибачаюся. Я не повинна…

Він мовчав. Був злий на себе. Думаючи для неї, мимоволі дозволив їй прочитати думку про неї.

— Красива мрія, — Йеннефер легенько погладила його по руці. — Дім. Власноруч збудований дім, а в тому домі ти і я. Ти вирощував би коней і вівці, я управлялася б із садочком, варила б їжу й чесала б вовну, яку ми возили б на базар. За гріш, отриманий від продажу вовни й усіляких плодів землі, ми купували б те, що нам необхідно, наприклад мідяні казани й залізні граблі. Час від часу нас провідувала б Цірі з чоловіком і трійцею дітей, інколи заглядала б Трісс Мерігольд, аби погостювати кілька днів. Ми красиво й гідно старіли б. А якби мені ставало нудно, ти грав би мені вечорами на власноруч змайстрованій волинці. Гра на волинці, як усюдно відомо, є найкращим ремедіумом від хандри.

Відьмак мовчав. Чародійка тихо кашлянула.

— Вибач, — сказала за мить.

Він піднявся на лікті, нахилився, поцілував її. Вона різко ворухнулася, обійняла його. Мовчки.

— Скажи щось.

— Я не хотів би втратити тебе, Йен.

— Але ж ти мене маєш.

— Та ніч скінчиться.

— Усе закінчується.

Ні, — подумав він. — Не хочу, щоб так було. Я зморений. Занадто зморений, щоб сприймати перспективу кінців, що є початками, від яких усе треба розпочинати по-новому. Я хотів би…

— Не говори, — швидким рухом вона приклала йому палець до вуст. — Не говори мені, чого б ти хотів і чого б прагнув. Бо може виявитися, що я не зумію виконати твоїх прагнень, а це завдасть мені болю.

— А чого прагнеш ти, Йен? Про що ти мрієш?

— Тільки про речі досяжні.

— А я?

— Тебе я вже маю.

Він мовчав довго. І дочекався миті, коли вона перервала мовчання.

— Ґеральте?

— Гм?

— Кохай мене, прошу.

Спочатку, насичені собою, вони були виповнені фантазії і винахідливості, ідей, відкриттів і прагнень нового. Як завжди, швидко виявилося, що це заразом забагато й замало. Зрозуміли вони це одночасно й знову кохалися.

Коли Ґеральт опритомнів, місяць і далі був на своєму місці. Цикади завзято співали, наче й їх огорнуло шаленство й безпам’ятство, щоб перемогти неспокій і страх. Із близького вікна в лівому крилі Аретузи хтось спраглий до сну верещав і репетував голосно, вимагаючи тиші. З вікна з протилежного боку хтось інший, видно, із артистичнішою душею, аплодував з ентузіазмом і вітав.

— Ох, Йен… — прошепотів відьмак із докором.

— Я мала підстави… — вона поцілувала його, а потім втулила щоку в подушку. — Я мала підстави, щоб кричати. І тому — кричала. Цього нетреба стримувати, це нездорово й неприродно. Обніми мене, якщо можеш.

Телепорт Лари, також називаний за іменем його відкривача Порталом Бенавента. Розташований на острові Танедд, на останньому поверсі Вежі Чайки. Постійний, періодично активний. Засади функціонування: невідомі. Призначення: невідоме, ймовірно, спотворене в результаті саморозпаду, невиключені численні розгалуження та розкидання.

Увага: телепорт хаотичний і смертельно небезпечний. Експерименти категорично заборонені. Не дозволяється використовувати магію у Вежі Чайки й у найближчій околиці, особливо — телепортаційної магії. У виключних випадках Капітул розглядає подання на дозвіл для доступу в Тор Лару й на огляд телепорту. Подання належить мотивувати розпочатими дослідницькими працями й спеціалізацією у предметній сфері.

Бібліографія: Жофрей Монк, «Магія Старшого Люду»; Іммануель

1 ... 38 39 40 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьмак. Час Погорди», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відьмак. Час Погорди"