Читати книгу - "Фауст"

Як орди скрізь проносили війну,

То люди всі, лякаючись навали,

Своє добро по тайниках ховали,

За римлян теж таке завжди велось,

Та й дотепер, можливо, дотяглось.

І все те у землі лежить, мов на схороні,

І, як сама земля, належить теж короні.

Підскарбій

Хоч дурень він, а добре зміркував;

Так, це одне із цісаревих прав.

Канцлер

То біс сильце із золота вам ставить,

Щоб пагубу незміряну направить.

Підчаший

Аби він дав потрібний нам запас,

То хай вина впаде уже й на нас.

Воєначальник

Розумний дурень, зна, що обіцяти:

Аби де взять — не гребують солдати.

Мефістофель

Не думайте, що я вас одурив;

Спитайте мудреця без зайвих слів.

Він астролог, часу ходу пильнує,

Хай скаже тут, що небо нам віщує.

Гомін у юрбі

Два шахраї… Один то грець…

Край трону дурень… І мудрець…

Та сама пісня… знана всім…

Той шепче щось… А той за ним…

Астролог

(говорить те, що йому підшіптує Мефістофель)

Над нами Сонце щиро золоте;

Меркурій-вісник нагороди жде;

Венера, нам зичлива кожну мить,

І рано й вечір любо всім зорить;

Цнотливий Місяць химерує знов;

Марс хоч не прийде, то стенає кров;

Юпітер сяє всіх світил ясніш;

Сатурн великий, хоч заледве вздриш.

Він як метал і небагато варт,

А на вазі заважить не на жарт.

Як Сонце з Місяцем зійдуться враз,

То срібло й золото — щасливий час!

А інше все прийде само тоді —

Двірці, сади, красуні молоді,

І все це дасть один великий муж,

Він зробить те, що з нас ніхто недуж.

Цісар

Це все я чую удвійні,

Але ж не віриться мені.

Гомін у юрбі

Що він плете?.. Це щось не те…

Це чортівня… Одна бридня…

Чували вже… Чекали вже…

Ізнов обман… Пуска туман…

Мефістофель

Стоять, бурмочуть щось там знишка

І ніби віри нам не ймуть;

Тому згадалась чорна кішка,

Той дума папороть добуть,

Той хоче якось змудрувати,

А той на чари наріка,

А й їм часом лоскоче в п'яти,

Хода стає чомусь хитка…

То, знайте, дія невмируща

Природи таємничих сил

Струмує, мов вода живуща

З глибин найглибших, як з могил.

Коли занило в тебе тіло

І пояс раптом засвербів, —

Бери лопату, рийся сміло

І докопаєшся скарбів.

Гомін у юрбі

У мене ниє тіло все…

А мною трясця мов трясе…

У мене поперек свербить…

Мені за спиною знобить…

Це все недурно, так і знай,

Що тут скарбів хоч одбавляй.

Цісар

Словами годі вже блудити!

Ні, нас на місце те веди ти,

Вкажи, де скарб копать, скоріш![57]

Своєю власною рукою

Займусь роботою такою;

А брешеш — то таке укою,

Що в пекло зразу полетиш!

Мефістофель

Без тебе можу полетіти.

Та трудно все й перелічити,

Що де сховалось, нічиє.

Буває, в полі бідний ратай

Виорює в горщечку скарб багатий;

Перш думає, що в нім селітра є,

А згодом бачить, радістю пойнятий,

Що золото там щире виграє!..

А скільки є незнаних склепів,

Підвалів, хідників, вертепів,

Куди знаючий хід проб'є!

Там, в глибині, в підземнім світі,

Мовчанням темрявим повиті,

Скарби блискочуть коштовиті:

Полумиски і тарілки

Стоять уряд, із злота литі,

А поруч — чаші і чарки

Жахтять в черленім самоцвіті,

І тут же прастаре вино:

Клепки потліли вже давно,

Та держить бочку камінь винний;

Шляхетні трунки старовинні,

Як і коштовності оті,

Укриті темрявою ночі,

Чекають на часи урочі;

Із чого вдень ми кпить охочі,

Чарує чаром в темноті.

Цісар

Що темнота! Пуття у ній немає.

Що ціну має — хай на сонці сяє!

Хто шахрая впізнає уночі?

Який же кіт у темряві не сірий?

Ні, вдень, при всіх ти скарб чудесний вирий,

Давай сюди чаровані ключі.

Мефістофель

Ні, сам візьмися до лопати,

І збагатишся ти стократ,

З землі зумівши накопати

Черідку золотих телят.

Тоді любенько, без ваги

Оздобиш ти себе й свою подругу;

її красу й твою потугу

Підвищать ті клейноди дорогі.

Цісар

Скоріш! Скоріш! Та доки ж одкладати?!

Астролог

(як вище)

Бажанням, царю, треба міру дати;

Ти перше нам веселе свято справ:

Не слід хапаться враз за десять справ.

Подіймо зверху, щоб тоді спідсподу

Дістать певніше гідну нагороду.

Як хочеш благ, то будь благим в душі,

Як хочеш втіх — то кров буйну втиши,

Як прагнеш вин — до виноток берися,

Як ждеш чудес — то вірою вкріпися.

Цісар

Повеселімся ж лихові на злість,

Бо скоро зайде в нас великий піст.

А поки що нехай буяє шал —

Ми справимо бундючний карнавал.

Сурми. Усі виходять.

Мефістофель

Не може дурень зрозуміть,

Що щастя треба заслужить.

Хоч камінь мудрих він добуде,

Без мудрого той камінь буде.

Маскарад

Просторий зал з бічними покоями, оздоблений і причепурений до маскараду.

Герольд[58]

Геть, давні вигадки німецькі,

Чорти, відьми, танки мертвецькі, —

Ми інших хочемо забав.

Наш володар у дні походів

Недарма Альпи переходив;

Собі на користь, всім на подив

Веселий край він там придбав.

До папського схилившись трону,

Добився цісарських він прав

І звідтіля приніс собі корону,

Та й нам ковпак блазенський теж узяв.

І ми удруге народились:

Усі вельможі, всі пани

У той ковпак любенько нарядились;

Немов дурними поробились, —

По-своєму ж розумні всі вони.

Вони вже йдуть — де самотою,

Де парами, а там юрбою,

Тут за гуртком пливе гурток…

Сюди, сюди, тут стільки вражень!

Проте не йде мені з думок,

Що світ — один великий блазень,

Хоч знає безліч витівок.

Садівниці

(співають у супроводі мандолін)

Чепурились ми в надії,

Що сподобаємось вам —

Флорентинки молодії,

Вбрані з блиском двірських дам.

Закосичились квітками,

Вбрали пишні пояси,

І стрічками, і шовками

Додали собі краси.

Як до справи взяться зручно,

Можна всього досягти:

Квіти, виплекані штучно,

Будуть цілий рік цвісти.

Із шматочків різнобарвних

Симетричні пелюстки…

Глянь на квіти — скільки чар в них,

Хоч прості самі частки.

Юнь і врода — ніжні квіти,

Смак і мода,