Читати книгу - "Золотий фараон"

Фельдфебель злякався. Якщо англієць і справді таке надумав, то його, фельдфебеля, можуть притягти до відповідальності.

Поквапливо обсмикнувши кітель, фельдфебель випростався по-військовому і подався до копачів. Він утупив очі в «божевільного англійця», наче хотів пришпилити його до місця, і віддав честь «злодієві» за його спиною. Та саме цієї миті Картер скочив у заглибину.

Що робити? — збентежено глипав очима фельдфебель. Теж зіскочити туди? Цього не дозволяла йому гідність.

Та Ахмед Гургар уже помітив фельдфебеля і крикнув:

— Чого ти хочеш, сміливий командувачу армії героїв? Може, допомагатимеш нам зробити цю гарну яму ще глибшою?

Фельдфебель з гідністю підніс руку:

— Не глузуй з мене, я на службі.

— Я теж, — відказав Гургар. — Я викопую старожитності для нашого Національного музею. Тож я, так би мовити, службовець нашого уряду, і ти повинен шанобливо привітати мене, коли хочеш мати якісь відомості.

— Від тебе мені нічого не треба, а від отого чоловіка внизу я хотів би дещо дізнатись.

Ахмед Гургар випростався.

— Слухай-но ти, власнику гарбузяної голови, «отой чоловік» ніякий не «отой чоловік», а найславетніший з усіх славетних учених світу. Найвідоміші дослідники в нашій країні шанобливо схиляються перед ним. І якби він не відкрив найзначніші гробниці в Долині царів, ти стояв би на варті не тут, а в своїй смердючій казармі.

У цю мить Картер обернувся. Суперечка заважала його роздумам. Побачивши над собою фельдфебелеве обличчя, він приязно спитав:

— Чого ти хочеш, друже? Чи тебе зацікавили розкопки? То йди сюди, я покажу тобі дещо незвичайне.

Фельдфебель промимрив щось, перепрошуючи, — він, мовляв, прийшов в іншій справі.

— На те ще буде час, — мовив Картер і потяг солдата вниз. — Ось, друже, поглянь на цей підмурок! Це — рештки давніх робітничих хатин. Мабуть, тут жили каменярі, що вибили в скелі Рамсесову гробницю. Тут було чимало хатин. У давнину вони стояли одна за одною звідси аж до того боку долини.

Фельдфебель глянув у напрямку, куди показував рукою Картер, і почухав потилицю.

— То ти хочеш, пане, відіслати до музею все те каміння від давніх хатин?

— Ні, ні, — засміявся Картер. — Ми копатимемо тут далі аж до скелястого грунту. Бо я сподіваюся натрапити тут на гробницю.

— На гробницю? — вражено спитав фельдфебель. — Отже, я правильно гадав, що ти хочеш, пане, прокопати тунель під Рамсесовою гробницею, а цього робити не можна, бо тоді завалиться вхід.

Ахмед аж лягав зі сміху, і фельдфебель показав на нього Картерові:

— Пане, заборони цьому чоловікові сміятися з мене. Я — фельдфебель вартової служби. І хоч я тільки віднедавна вартую в Долині царів, та не дозволю себе ображати.

— Заспокойся, — посміхнувся Картер. — Ахмед сміється тільки тому, що ти, певне, гадаєш, ніби ми вдамося до динаміту. Поглянь на моїх людей! Бачиш, як вони старанно відгрібають щебінь? Вони роздивляються кожну жменьку землі, чи немає в ній якоїсь старовинної речі.

— Але ти сказав, що хочеш знайти гробницю. Чи люди з музею знають, що її тут сховано?

— Ніхто не знає. Тільки я один вірю в це.

— І ти в жодній книжці не вичитав, що саме тут те місце, яке шукаєш?

— Ні, в жодній книжці не написано, де спочиває фараон, що його гробницю я шукаю.

Фельдфебель ковзнув бентежним поглядом по Картерові, тоді зиркнув на Ахмеда Гургара і нараз заквапився.

— Мені треба йти, пане, перевіряти вартових, — мовив він, ніби вибачаючись, і виліз хутко з ями.

Нагорі він іще раз нахилився.

— Пробач, пане, я ще хочу тебе спитати. Ти ж дістав у Каїрі дозвіл провадити тут розкопки, правда? — І коли Картер усміхаючись кивнув головою, додав — Я думаю, що урядовці чинять несправедливо. От якби я пішов до них і сказав: дайте мені дозвіл, бо я сподіваюся під Рамсесовою гробницею знайти ще одну, — вони заперли б мене до божевільні.

ДОРОГА ДО ПІДЗЕМНОГО СВІТУ

Промені вранішнього сонця збудили Картера. Він збентежено закліпав очима, подивився на годинник і швидко скочив з ліжка. Вперше за довгий час він проспав. Де ж подівся хлопець, що в його обов'язки входить будити Картера о шостій годині ранку?

— Абдуло!

Ніякої відповіді. Картер розчинив вікно.

— Абдуло!

Хлопця ніде не було видно.

Картер хутко вбрався, глянув на календар і заквапився ще дужче. Сьогодні вже четверте листопада. Через десять днів термін кінчиться і доведеться припинити роботу перед Рамсесовою гробницею.

Десять днів! Понад двадцять років провадив він тут розкопки, та здавалося — приїхав сюди зовсім недавно. Звісно, можна було спробувати продовжити термін, та скільки часу йому ще дадуть? Хіба якийсь тиждень. І потім уже не буде іншої ради, як припинити розкопки назовсім.

Картер застогнав від безсилого гніву. Вся праця, всі грошові витрати тепер здавалися даремними. Хіба ж він сам повною мірою не винен у цьому? Навіщо взимку 1917–1918 року звелів припинити роботи перед Рамсесовою гробницею і копати в іншому місці? А тепер забракло часу дослідити цей останній шматочок трикутника, в якому може бути Тутанхамонова гробниця.

Який же він був дурний!

Раптом хтось гучно постукав у двері, а тоді розчинив їх навстіж.

До кімнати вбіг Абдула. Його біле вбрання було геть забрьохане, босі ноги аж білі від пилюки, червона феска сповзла набакир. Але брунатне обличчя сяяло.

— Пане, я знайшов його! Я знайшов його! — радісно кричав хлопець.

— Кого? — невдоволено спитав Картер. — І чому ти вчасно мене не збудив? Я мав не пізніше сьомої бути на розкопках.

Обличчя в Абдули витяглося. Він дуже образився.

— Ти ж так давно хотів попоїсти курятини. А сьогодні я знайшов чоловіка, що розводить найкращих в усьому Єгипті курей. Він живе далеко звідси, я біг туди понад годину. І він продав мені одну курку.

— Я хочу знайти гробницю, а ти бігаєш по курку замість вчасно мене будити, — пробурмотів Картер.

Абдула розгублено крутив пальцями.

— Я хотів зробити тобі приємність, пане. Ти зле виглядаєш, завжди в тебе бракує часу поснідати. Може, принести чаю?

Сумне хлоп'яче лице зворушило Картера. Він поправив хлопцеві феску на голові і дружньо поплескав по щоці.

— Ти добре придумав, Абдуло, дякую тобі. Тільки не забудь завтра вчасно