Читати книгу - "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Закричала баба:
Рубайся, грабочку,
Тешися, лапочко.
Най я наздожену
Свого когуточка!
Грабочок рубається, лапка тешеться, і баба сідає на ступу, далі мчить.
Оглянувся Вилупок, а баба вже перейшла ліс.
— Дай дмухнути на гребінь і кидай його позад себе, — каже лошак.
Кинув Вилупок гребінь, і стали позаду гори льодовиті, ковзкі, як скло.
Ковзала баба, падала, але таки видерлася на гору, з'їхала з неї і далі за Вилупком женеться — ось-ось зловить.
Але то вже було коло самого моря. Кинув хлопець сувій на воду, й зробився міст. Як був на мості, голку позад себе кинув. Їде, нитку тримає у руці, той міст зразу забирає за собою. А баба думала, що міст залишиться, та й разом зі ступою залетіла в море і втопилася.
Щасливо перебрався хлопець на другий бік і приїхав до свого пана.
Почули брати, що Вилупок привіз когута, і ще більше злість почала їх мучити. Пішов один з них до пана:
— Хвалився брат, — каже він, — ніби таку скрипку бачив, якої в цілому світі нема: хто почує її — чоловік, звір чи птах, — усі танцюють.
Ще й не відпочив добре Вилупок з дороги, а вже кличе його пан.
— Збирайся, — каже, — в дорогу, і привези мені ту скрипку, що в цілому світі такої нема і хто почує її гру — чоловік, звір чи птах, — усі танцюють. Як не дістанеш — голова на палю.
Прийшов Вилупок до лошака сумний-пресумний.
— Чого сумуєш, побратиме? — питає лошак.
— Та брати набрехали панові про скрипку, про яку я й не чув. Пан наказав дістати йому цю скрипку.
— Не сумуй! — каже лошак. — Скажи панові, хай дає торбу грошей.
Дав пан торбу грошей, і поїхав Вилупок на своєму лошакові чарівну скрипку здобувати. Їде він, їде, минає села й міста, ліси й гори і доїхав до моря.
Сказав лошак:
— Тепер зайди до крамниці й купи льняного повісма та смоли.
Купив хлопець, що треба, полотняним мостом переїхали море, а тоді лошак і каже:
— Облий мене смолою і обліпи повісмом.
Зробив хлопець, як наказав лошак, і далі їде.
Доїхав до хатини — без вікон ще й на курячій лапці. Входить Вилупок туди, а в ній старезна-престарезна баба.
— А чого ти, шинку, хочеш? — прошипіла стара.
— Бабусю, голубко, дозвольте мені переночувати у вашій хатині, — проситься хлопець.
— Лягай на припічку під комином, — каже баба.
Ліг він, попробував, як буде спатися, а через якийсь час виходить надвір.
— Ти куди? — питає стара.
— Піду, бабусю, коневі їсти дам.
— Йди, лише швидко, бо чаш шпати.
Приходить він до лошака, а той каже:
— Скрипка в баби під головою. Коли почуєш, що перший сон зламав стару, тихенько всувай руку й з-під подушки витягай скрипку. Але неси її в одній руці, а смичок у другій, аби не доторкнутись, бо тоді скрипка заграє, баба прокинеться й перетворить тебе у звіра.
Ліг він, чекає, чекає, аж чує — баба захропла. Тихенько запхав руку під подушку, добув скрипку. Тоді її в одну руку, а в другу смичок і тихенько вийшов. Сів він на коня — і гайда до моря.
Але зболіла рука, хотів перейняти скрипку й смичок з руки в руку, смичок доторкнувся до струн, і скрипка заграла. Тої ж миті прокинулася баба, сіла на віник і погналася за Вилупком. Доганяє вона їх, намагається схопити за вуздечку, а кінь відхилив голову. Баба схопилася за повісмо, а воно в руках залишилося. Так баба хапалася не раз, і поки доїхали до моря, цілого коня обскубла. А на море Вилупок кинув сувій полотна, виїхав на міст, кинув голку, баба за ним — і втопилася.
Приїхав Вилупок із чарівною скрипкою до пана, а брати як побачили це, то ще більше злість взяла їх.
— Бачите, пане, який наш брат дивний, — кажуть. — Він ще хвалився, ніби знає таку царівну, що красуня над усіма красунями й мудра над усіма мудрими.
Пан як почув про таке, то й відпочити Вилупкові не дав.
— Ти хвалився, — каже, — ніби знаєш найкрасивішу й наймудрішу царівну. Або ти мені її здобудеш, або загинеш.
Пішов хлопець до лошака сумний-пресумний.
— Чого сумуєш? — питає лошак.
— Як мені не сумувати, коли брати набрехали панові, що я можу привезти ту царівну, що найкраща й наймудріша на світі.
— Це вже біда, — каже лошак. — Але якось буде. Іди скажи панові, хай дає торбу грошей.
Дав пан торбу грошей, і вибрався Вилупок у путь. Їде він, їде, доїхав до крамниці, що коло моря, а лошак каже:
– Іди й купи столик, два крісла, люстро, капелюх півбілий-півчорний, сукню піврожеву-півжовту і великі чоботи — щоб один був синій, а другий червоний.
Купив усе хлопець, що лошак сказав, поїхав, куди поніс лошак — до старої порохнявої верби з величезним дуплом.
— Постав столика, на столик люстро, біля стола два крісла, сукню повісь на одне крісло, чоботи положи на друге.
Підготував усе Вилупок, а лошак порадив йому, що далі робити, й пішов пастися.
Заліз Вилупок у дупло. Бачить — русалки купаються. Викупалися, причесалися, а одна каже:
— Сестриці, дивіться, що на березі!
Вийшли вони на берег, обходять усе, оглядають, а найкраща і наймудріша захотіла поміряти людське вбрання. Одягла сукню — ніяк не підходить. Спереду — один колір, а ззаду — інший. Крутилась, крутилась перед дзеркалом — нічого не може зрозуміти. Одягла капелюшок — не підходить. Почала вона в дзеркалі чоботи приміряти. Гарно, але чоботи різні. Роззула вона один чобіт, а тоді обидві ноги в один запхала й почала стрибати. Коли обернулася спиною до верби, Вилупок з дупла вискочив і зловив її.
Інші русалки повтікали, а вона плаче й проситься:
— Що хочеш тобі дам, будеш володарем морів — лише відпусти.
— Ні, ти вже моя, — каже Вилупок, — а я твій. Поїдеш зі мною.
Поїхали до крамниці, купили їй таке вбрання, яке хотіла, сіли на лошака і рушили до пана. Дорогою поклялися, що ні він її, ні вона його не зрадить.
Приїхали, а пан уже вибігає назустріч.
— Тут, пане, царівна, — каже Вилупок, — але не знаю, як буде, бо я її привіз для себе.
Розсердився пан, а дівчина каже:
— Не буду я твоя, пане, бо ми вже поклялися.
Не знає пан, що й робити, а брати Вилупка лиш те й думають, як би погубити брата. Радять панові:
— Треба його викупати перед весіллям у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників», після закриття браузера.