Читати книгу - "Осінь патріарха"

з купи лахміття, яке колись було шатами нареченої, з тлінних останків і гнітючих вечорів селітрової смерті, - і ти була завважки, як висохла на сонці тиква, від тебе пахло, наче зі старої скрині, в тобі чулося тривожне шемрання - здавалося, що це шепоче щось твоя душа, але насправжки то була міль, вона точила тебе зсередини, - і ти розсипалася в мене в руках, бо з тебе вичинили всі нутрощі, нічого не залишилося від твого живого тіла, тіла заснулої щасливої матері з притиснутою до серця рукою, вони напхали тебе усяким мотлохом, і твоя запилена оболонка розпалася від одного доторку, - тільки твої кістки засвітилися в похмурій церкві, наче світлячки, та ледве чутно дзенькнули об підлогу скляні очі і по-блошиному застрибали на кам’яних плитах, - ти перетворилася в ніщо, матусю, в купку сміття!..” - альгвасили згребли її лопатами, щоб як-небудь покласти знову в домовину на очах у незбагненного кам’яного сатрапа, ігуанячий погляд котрого не виказував ніяких почуттів, - ані тоді, ні згодом, коли в і н залишився віч-на-віч із єдиною в цілому світі людиною, яка одважилася поставити його перед дзеркалом правди, - вони сиділи у звичайній кареті й дивилися крізь імлу фіранок на орди злидарів, які спочивали від спеки в затінку аркової галереї, де колись продавалися дешеві книжечки про жорстокі злочини та нещасливе кохання, про хижі квіти й загадкові плоди, що пригнічують людську волю, - нині тут стояв оглушливий гамір товчка, на якому розпродували фальшиві реліквії - одяг та частини тіла його матері Бендісьйон Альварадо; і йому стало якось не по собі, здалося, що монсеньйор Деметріо Альдоус читає його думки, коли той відвів погляд від юрби калік і мовив, що, врешті-решт, його розслідування дало і позитивний результат: “я впевнився, що цей бідний люд любить ваше превосходительство, як своє життя!” - адже монсеньйор Деметріо Альдоус пізнав віроломність у президентському палаці, розгледів користолюбство під маскою лестощів та підступного догоджання в тих, хто користувався усіма благами влади, - і, навпаки, знайшов нову форму любові якраз серед бідноти, котра нічого не сподівалася від нього, бо нічого не сподівалася ні від кого, - “вони люблять вас так побожно, так вірно й щиро, що вам міг би позаздрити сам Всевишній, ваше превосходительство!..” - але він і оком не змигнув, почувши це дивовижне зізнання, від якого за інших часів у нього солодко защеміло б серце, - він навіть не зітхнув, а тільки подумав про себе, тамуючи хвилювання: “ще бракувало, панотче, щоб ніхто мене вже й не любив, - нині, коли ви ославите мене під золотими куполами свого брехливого світу, коли я зостануся віч-на-віч зі своїм горем, згинаючись під тягарем безжальної правди, і не буде коло мене турботливої матусі, щоб допомогла мені знести все це, бо я один, як перст, у своїй вітчизні, яку не за власною волею вибирав, - мені всучили цю країну такою, як вона є, як ви її самі бачили, панотче, - вона зроду-віку була така, з цим відчуттям відчуженості, з цим духом нечистот, з цим позбавленим історії народом, який не вірить ні в що, окрім життя, - оце і є моя вітчизна, котру мені нав’язали, не питаючи, хочу я того чи ні, панотче, - оце вона і є, тут сорок градусів спеки в затінку, за фіранками президентської карети, тут дев’яносто вісім процентів вологості, тут задихаєшся від пилу, та ще й грижа тебе мучить, вона свистить на прийомах, наче кавник, тут нікому програти партію в доміно, нікому довіритись, панотче, вам би в мою шкуру!..” - проте він нічого цього не сказав уголос, - навіть не зітхнув і не блимнув оком, а тільки попросив монсеньйора Деметріо Альдоуса, щоб їхня сьогоднішня відверта бесіда залишилася між ними: “ви мені нічого не казали, я не знаю правди, - гаразд, панотче?” - і монсеньйор Деметріо Альдоус пообіцяв: “ясна річ, ваше превосходительство, ви нічого не знаєте, - це зостанеться між нами, даю вам слово мужчини”. Справа про канонізацію Бендісьйон Альварадо була припинена за недостатністю доказів - декрет Риму читали з амвонів, і уряд не тільки дав на це офіційний дозвіл, а ще й прийняв спеціальну ухвалу про заборону будь-яких виступів протесту, - ухвалу обнародували разом з декретом, але сили охорони громадського порядку не втручалися, коли орди обурених прочан палили на Військовій площі браму від архієпископського палацу та розбивали камінням у резиденції папського посла вітражі з зображеннями ангелів та гладіаторів, - “вони все руйнують, мій генерале!..” - проте він навіть не поворухнувся у своєму гамаку, - “вони взяли в облогу монастир біскайок, хочуть, щоб ті вмерли з голоду!.. вони грабують церкви, будинки місій, знищують усе, що хоч якимось чином пов’язане з духовенством, мій генерале!..” - але він так само незворушно лежав у гамаку, в затінку під квітами, аж поки всі його воєначальники не заявили в один голос, що вони неспроможні придушити виступи й відновити порядок, не проливаючи крові, як їм було наказано, - і лише тоді він звівся, і вперше за стільки місяців бездіяльності переступив поріг свого кабінету, і заявив урочисто, що бере на себе всю відповідальність, виявляючи волю народу декретом, який він сам склав за власним натхненням та продиктував на свій страх і ризик, не попередивши збройні сили й не порадившись зі своїми міністрами; стаття перша цього декрету проголошувала громадянську святість Бендісьйон Альварадо, згідно з вищою волею вільного й суверенного народу, та присвоювала Бендісьйон Альварадо титули Заступниці Нації, Зцілительки Недужих і Напутниці Птахів, а день її народження віднині ставав національним святом; стаття друга оголошувала стан війни між нашою країною та Ватиканом - з усіма відповідними наслідками, обумовленими нормами права й діючими нині міжнародними угодами; стаття третя містила наказ про негайне публічне вигнання за межі країни сеньйора архієпископа, всіх єпископів, префектів, священиків та черниць, а також усіх тих підданих держави й іноземців, котрі хоч якимось чином зв’язані із справами церкви, - незалежно від їхнього суспільного становища та звання: всім переліченим вище особам було заборонено перебувати на території країни і в межах п’ятдесяти морських ліг її територіальних вод; стаття четверта й остання оголошувала експропріацію всього церковного майна: храмів, монастирів, шкіл, орної землі, знарядь праці, худоби, цукроварень, фабрик і майстерень, а також власності приватних осіб, яка насправді належала церкві, - всі ті статки відходили до посмертного володіння святої Бендісьйон Альварадо - птахівниці - для її вславлення та вшанування її пам’яті - з дня обнародування цього декрету, продиктованого ним самим, скріпленого президентською печаткою, - “слухайте і виконуйте!” Серед тріскотняви святкових петард, урочистого калатання дзвонів та бравурної музики на честь громадянської канонізації Бендісьйон Альварадо він особисто стежив за виконанням декрету, щоб не стати жертвою нового обману, - він знову взяв кермо влади до своїх міцних рук в атласних рукавичках, як у ті славні часи, коли люди перестрівали його на сходах і просили відновити кінні змагання на вулицях, - і він наказував: “відновити!” - або просили дозволити іншу розвагу, біг у мішках, -