Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Приватне доручення 📚 - Українською

Читати книгу - "Приватне доручення"

175
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Приватне доручення" автора Григорій Соломонович Глазов. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 54
Перейти на сторінку:
експерта Карпенко. — Ми ще тут трохи понишпоримо… Прихопимо з собою понятих.

Так нічого й не виявивши, Карпенко вибрався на дорогу, пішов і напрямі Клуша. Лейтенант і дільничний вирушили на Лани.

Карпенко йшов повільно, роздумуючи над ситуацією, що складалася. Вбивство, врешті-решт, могло бути карним злочином, А він зав'язне в цій справі і втратить дорогий час. Може, віддати все на руки міліції? Ні! До впізнання трупа цього робити не варт, А доки впізнають…

Ігор вже порівнявся з першими будинками, коли почул пищання мотопилки. Він повернув до лісорубів…

За сорок хвилин разом з високим рудоволосим хлопцем він зайшов до сільради. Секретар, познайомившись і його документами, залишив їх удвох.

— Значить, години в дві — пів на третю цей красивий громадянин в плащі вийшов, з лісу і запитував у нас дорогу на Лани? Так?

— Так точно, — відповів лісоруб.

— А коли-небудь взагалі ви його бачили?.. Ні? Може, ви ще щось пригадаєте? Адже тут будь-яка дрібниця парта уваги, а вони найшвидше забуваються. Ну, може що було ще на ньому або при ньому?

— Та начебто нічого. Попросив я в нього газетку на цигарку» а він мене «Казбеком» хотів угостити. Та проти нашого самосаду хіба цигарка вистоїть! Дай мені на закрутку шмат газети, пожартував трохи і пішов.

— Газетку? А ви всю її викурили?

— Та начебто не всю, — відповів хлопець, нишпорячи по кишенях. — Є! — радісно вигукнув він, дістаючи шмат газети.

— Ну що ж, газета як газета. Мабуть, я вас більше не буду затримувати. Ось тільки оформимо протокол нашої розмови і додамо до нього оцю саму газетку. Згода?

Карпенко виглянув до іншої кімнати і покликав:

— Товаришу секретар, зайдіть до нас іще з ким-небудь.

В кімнату зайшов секретар сільради з якоюсь дівчиною. Вони несміливо зупинилися біля дверей.

— Проходьте, товариші, — запросив їх Карпенко. — Мені потрібна ваша допомога. Ось тут мені подарували шматочок газети, — посміхнувся він. — Цей подарунок має таку вартість, що його без свідків я не можу взяти. Прошу вас бути понятими.

Коли все було оформлено і підписано, підполковник, подякувавши, попрощався з лісорубом та понятими й вийшов з сільради.

Так, по суті, ні з чим, якщо не рахувати клаптя газети, і повернувся Карпенко в Стопачі.

Кабінет райуповноваженого тепер став робочим місцем Карпенка. Він сів за вивчення шматка газети. Її подарував лісорубові незнайомець. Що може розповісти оцей шматочок? Ігор підняв трубку і подзвонив в місцеву редакцію районної газети. На дзвінок відповів відповідальний секретар.

Хвилин за двадцять в кабінет зайшов літній чоловік, з білими, акуратно підстриженими вусами. Скинувши кашкета, він коротко відрекомендувався:

— Пінчук.

— Сідайте, товаришу Пінчук. Ось сюди, поближче до столу.

Скромний вигляд Пінчука ніяк не відповідав його неабиякій посаді: відповідальний секретар. Але Карпенко не знав, що ця худорлява, з вузькими грудьми людина — старий член Комуністичної партії Західної України — вхитрявся писати революційні листівки навіть тоді, коли сидів за колючим дротом Берези Картузької, де він провів три роки.

— Ви б не могли, товаришу Пінчук, визначити, чи не ваша це газета? — Карпенко простягнув старому журналістові шмат завбільшки з долоню.

Пінчук дістав прості в мідній оправі окуляри, довго чіпляв їх на носа, потім далеко відставив руку в шматочком газети.

«Далекозорий старий», подумав Карпенко.

Пінчук покрутив шматок і повернув його Ігореві.

— Ні, це не наша. Друк інший. Тут набирали лінотипом, друкували на ротації. А ми ще по-стародавньому: ручний набор, плоскодрукувальні машини. Все обіцяють лінотип дати, та з рук не випускають. А газета ця обласна. Чи нашої області, чи не нашої, цього не скажу. А що обласна — точно.

— А яка це сторінка?

— Це теж можна вирішити. Ось дивіться: тут, де петитом набрано, пишуть про заворушення в Малайї. Отже, іноземна інформація. А її поміщають, як правило, на четверту полосу. Тепер далі.— І Пінчук перевернув шмат газети. — А тут пишуть про наступні гастролі столичного театру. Лише незрозуміло, куди він приїде. Такий матеріал заверстують на третю сторінку…

Вони ще з півгодини роздивлялися той шматочок газети. Потім, коли Пінчук пішов, Ігор замовив телефонну розмову з Вишгородським відділенням РАТАУ. Звідти він отримав довідку, що матеріал під заголовком «Заворушення в Малайї» був переданий обласним газетам в 22 години 10 хвилин 12 липня. Отже, шукати його треба в номері за 13 липня. Але обласних газет на Україні багато!

Поклавши трубку, Карпенко дістав з етажерки підшивку обласної газети і розкрив номер за 13 липня.

На третій і четвертій сторінках був той же матеріал, що й на обривкові.

Думка, яка викликала зацікавленість Карпенка шматком газети, вела його далі. Треба було вияснити зовсім дріб'язкову деталь: о котрій годині прибуває в Стопачі газета з обласного центра.

Підполковник подзвонив в експедицію Стопачинської контори. Трубку взяла дівчина-листоноша. Ігор нетерпляче поглядав на чорний апарат, чекаючи, доки покличуть поштове начальство.

— Вас слухають, — пролунав у трубці голос.

— Вас тривожить підполковник Карпенко з райвідділу КДБ. — Ігор на хвилину замовк, наче боявся поставити важливе для нього запитання і потім почути на нього не ту відповідь на яку сподівався. — Скажіть, будь ласка, о котрій годині вам доставляють обласну газету?

— Якщо вихід її не затримується в області, то майже в усі райони вона прибуває в п'ять — шість годин вечора.

— А коли прибула за 13 липня?

— Зараз погляну… Почекайте хвилинку.

За деякий час той же голос повідомив:

— Обласну газету за 13 липня ми одержали в шість годин вечора.

— Дякую. На все добре. — Карпенко повільно опустив трубку на високі нікельовані важелі.

Отже, можна підвести маленький підсумок. Незнайомий подарував лісорубові газету в три години дня. Сюди ж вона була доставлена лише о шостій вечора. Значить, незнайомий її купив лише у Вишгороді, потім міг сісти в таксі й приїхати до Клуша. Інакше газета сюди потрапити не могла. Від Вишгорода до Клуша — три — три з половиною години їзди. Газета могла бути куплена не раніше десяти ранку. Отже, біля двох годин дня незнайомий прибув до Клуша.

В двері постукали.

— Зайдіть!

Посильний від судмедексперта приніс акт обстеження трупа.

В акті після прізвища експерта і пунктів, що в них посилалося на підставу експертизи, час і місце, лишились пропуски: тут повинні бути прізвище, ім'я, по батькові й інші дані про мертвого. Але їх поки що не було. У висновку констатувалось, що смерть настала в результаті насильного задушення добу тому, тобто вчора біля двох-трьох годин дня.

Смерті передувала втрата свідомості від оглушення. Про це свідчила вм'ятина на черепі, викликана ударом важкого предмета по

1 ... 38 39 40 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Приватне доручення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Приватне доручення"