Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » З-під Полтави до Бендер 📚 - Українською

Читати книгу - "З-під Полтави до Бендер"

195
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "З-під Полтави до Бендер" автора Богдан Сильвестрович Лепкий. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 76
Перейти на сторінку:
чарками, нарікали на спеку й на мушню, словом, гадав би хто, найкращі приятелі.

Понятовський, якому добре були відомі всі ті «аркана внутрішньої козацької політики», з-під ока зиркав на нову трійцю «аматорів гетьманської булави». «В нас два, а в них аж троє» - мотав собі на вус. - «Все таки перевага за ними.»

Чужинецькі посли не розбиралися ще тім ділі, хоч дехто вже й до них пробував підходити, шукаючи протекції, той для Орлика, а другий для Горленка. Але різниця мов стояла на перешкоді. Посол від сераскіра балакав поганенько по-французьки, а від хана калічив по-мовсковськи, важко було порозумітися, хоч посли вдавали, буцім то вони кожнісіньке слово розуміють. Були вдоволені. У кожного в кишені дзеленькало по тисячі

76

червінців, і король на їх честь обід зготовив, чого їм ще більше треба. І здоров'я в їх руки пили, дякуючи сераскірові за гостину, а кримському ханові за слова розради і за добру пам ' ять .

«Мій пан, - говорив татарин, - щонайкращі коні із своєї стайні вибрав, щоб ваша величність могли ними щасливо доїхати, куди лише сами бажати зволите».

«Подякуйте його достойності ханові за гарний дар, а ще більше за ті слова дружнього почуття, які він передає в своїм листі.

Вмію їх гідно оцінити і сподіваюся, що наші народи не попадуть з собою у небажаний конфлікт.»

«Мій пан, - говорив посол від сераскіра, - рад був повітати вашу королівську величність серед кращих умов, як ось нині, але він гордий, що такий великий вождь, такий герой, якому рівного в цілім світі немає, ступив на турецьку землю, на той її шматок, що стоїть під управою мого зверхника й пана».

Король прохав переказати сераскірові, що скористає з його гостинности й прибуде до Бендер. А звертаючися до Войнаровського, додав: «Сподіваюся, що можу це заявити також із імені його світлости, пана гетьмана, якому відпочинок з огляду на його підірване здоров'я, мабуть, придасться.»

«Навіть дуже, - притакнув Войнаровський. - Його світлість, пан гетьман тільки тому й не прибув на оцей пир, що нездужає.»

«Так передайте йому мої побажання скорого видужання, - і підняв чарку вгору. - А я, бачите, - продовжав, - тішуся, що незабаром знову сяду на коня. Віз добрий для жінок, а для мужчин кінь. З нього й видно дальше, ніж з воза, і загалом інакше почуває себе чоловік, ніж...» - і не докінчив речення, бо Гультман підступив до нього з такою міною, яку мав звичайно, коли приносив якусь несподівану і важну вість. «А що там знов?» - спитав король. - «Кажи!»

Гультман нахилився і півголосом говорив щось по-шведськи. Королівське чоло ніби хтось на шнурок позбирав, брови піднялися вгору, очі гнівом спалахкотіли.

«Можлива річ? - крикнув. - В білий день? Під моїм боком? Не вірю.»

Гультман покірно високими раменами здвигнув: «На жаль, ваша королівська милосте, це таке певне, як те, що нині четвер.»

«Нікчемність, подлість, гидь! - не проговорив, а буцім спльовував король, - не розумію, як справжній лицар, будь він навіть азіят, може вживати таких способів, щоб знищити свого противника.»

Всі збентежилися. Поки сидів король, годі було вставати й бігти в табор, годі було й питатися його, що таке, треба було ждати, аж сам він скаже.

А король, як на те, після першого враження, яке на нім несподівана вість зробила, нараз, як то з ним іноді бувало, ніби відірвався від землі і думками полетів кудись далеко.

Орлик нетерпеливо порушився на кріслі, Герцик значуче відкашельнув.

Король ніби з далекої мандрівки вернувся. «Панове нервуються, - почав. - Розумію. Отож якраз доносить мені Гультман, - про атентат на його світлість пана гетьмана».

Войнаровський зірвався з місця, за ним Орлик і решта мазепинців. Але король дав знак рукою, щоб сідали. «Прошу не тривожитися. Атентат не вдався. Гетьман навіть не знає про нього, бо заговірника впору за руку зловили. Найкраще відіслати його туди, звідки прийшов. Який пан, такий крам!»

Орлик не втерпів. «Ваша королівська величність зволять простити, що смію»...

«Прошу, питайте», - кивнув головою король.

«Що смію спитати, хто був тим злочинцем, свій, чи чужий?»

Король дивився на Орлика, але не відповідав. Козаки дух затаїли в собі. Для них тая мовчанка тривала віки.

«Чужий», - відповів, врешті, король і усміхнувся.

Відсапнули. Як виходили з королівського шатра, трабанти крісами честь їм віддавали.

«З такими нема що королеві бояться», - сказав до Понятовського гетьманів небіж, Войнаровський.

«Але ж бо й вони з своїм королем безпечні», - відповів Понятовський.

«Можна позавидувати їм і королеві», - притакнув Войнаровський, вдихуючи повними грудьми вечірнє запашне повітря.

На небі мерехтіли зорі, на рівнині огні горіли. Табор гомонів, ніби вечірню казку розказував, заки всне. Шведські псалми мішалися з українськими піснями.

Понятовський надслухував хвилину. «Знаєте, це не найгірший дует. Повага і сум, сум і повага... Над чим так задумалися, мосіє Войнаровський?»

«Невже ж я не маю над чим думати? Іноді здається, що голова лусне від тих

гадок».

«Головою муру не переб'єш, буде, як Бог дасть. Ми тільки люди, звичайні, смертельні люди», - потішав його Понятовський.

«Добре вам, добродію, казати. Ви своє діло робите, але за народ і за державу відповідаєте не ви, а король, як не один, то другий, а в нас?»

«Правда, тепер ви у великій скруті. Втратили армію і край, а як ще втратите гетьмана... »

Войнаровський мовчав.

«Цареві дуже на тій втраті залежить. Дуже. Рад би знищити українське питання».

«А польське ні?.. Добродію, цар нараз два похорони готує».

«Гадаєте?»

«Невже ж ви не догадалися цього?»

«І так, і ні. Все ж таки ми самостійна держава, зв'язана з європейською політикою цілою сіткою всіляких інтересів».

«Цар після полтавської побіди доволі буде сильний, щоб тую сітку пірвати».

«Кажіть це моїм землякам».

Прискорювали ходи, бо Войнаровський до свого дядька спішився.

Орлик з Герциком наздігнали їх. Доходили до своїх возів і хотіли розпрощатися.

«Подумайте! - говорив хвилюючись Герцик. - Скритовбийника підсилають. Це ж подлість, крайня подлість».

«По-вашому, - перебив Понятовський, - а по-їхньому це тільки один із способів, які ведуть до цілі. Не вдався цей, спробують ще й інших».

«Яких?»

«Гадаєте, нема? Пустять у рух гроші. Схочуть перекупити турків. Пане генеральний писарю, - звернувся до Орлика, - бережіться!»

«Мені того й казати не треба, - відповів Орлик, - але я на короля числю. До його з грішми не підійдуть. Він їм ще за

1 ... 38 39 40 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З-під Полтави до Бендер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З-під Полтави до Бендер"