Читати книгу - "Три сили. Як виховують в успішних спільнотах"

Отже, контроль імпульсів — ще один аспект, в якому успішні американські групи не слухають флейту щуролова. Америка полюбляє говорити американцям таке: усі рівні, любіть себе, живіть тут-і-зараз. А тим часом успішні групи в Америці заявляють своїм членам дещо інше: ви здатні на величезні досягнення, бо належите до особливої групи, але особисто ти не дотягуєш до цього рівня, тому маєш контролювати себе, опиратися спокусам і самостверджуватися.

Розглянувши всі елементи Трьох сил та їхню вибухову взаємодію, побачивши, як вони працюють для найуспішніших груп Америки, ми переходимо до критично важливого питання: Три сили — це благословення чи прокляття? Чи людина має прагнути відтворювати їх у своєму житті й родині, а чи уникати?

За Три сили завжди доводиться платити. Вони приносять із собою певні характерні психологічні патології, які ми детально розглянемо в цьому розділі. На запитання, чи варті вони такої ціни, ми можемо дати просту відповідь, яка не буде неправильною: Три сили дуже ефективні, коли йдеться про надання людям можливості досягнути суспільно прийнятного успіху. Тож усе залежить від того, наскільки важливим є для вас суспільно прийнятний успіх. Для декого — наприклад, бідних іммігрантів чи батьків із гетто, що намагаються дати дітям можливості, яких самі не мали — він, поза сумнівом, дуже значущий. Справді-бо, дискусії про вартісність суспільно прийнятного успіху — це розкіш, якої багато хто не може собі дозволити.

Проте існує складніша відповідь, яка містить глибшу правду. До Трьох сил варто прагнути саме заради того, щоб вирватися з них. Завдяки їхній жорсткості люди можуть потрапити туди, де будуть здатні писати власні сценарії — суспільно прийнятні чи ні, досягаючи успіху, хоч би як вони його для себе визначали — за умови, що на цьому етапі спроможуться відкинути обмеження Трьох сил. Інакше кажучи, Три сили — наче парадоксальна драбина Вітґенштайна: щойно ви нею піднялися, маєте її відштовхнути662.

Наприкінці розділу ми повернемося до цього складнішого аспекту історії, а наразі поговоримо про найочевидніші патології Трьох сил.

Культури Трьох сил сприймають дитинство геть не так, як одержима молодістю Америка. Їхній підхід глибоко суперечить ідеалам сучасних США щодо того, для чого потрібне дитинство і яким воно має бути.

Уславлення юності, мабуть, притаманне Америці від самого початку її історії. Це частина контрасту між «Старим» і «Новим» світами. («Молодість Америки — її найстаріша традиція, що зберігається вже триста років», — саркастично зауважив Оскар Уайлд663 ).Однак з 1960-х років американська одержимість тим, щоб бути або здаватися молодим разом зі зневагою до тих, хто є або здається старим, посилилася, і цифрова революція прискорила цю тенденцію. У США панує культура молодості, в якій молодість репрезентує свободу, творчість, задоволення, щастя, а вік — протилежність до кожного з цих понять664.

До благоговіння перед молодістю долучається ідеалізація дитинства. Дитинство уявляється як етап життя, що передує обмеженням, відмовам, заборонам, сумнівам у собі, які стають наслідками дорослішання. Дитинство було або мало бути найщасливішим часом нашого життя. Якщо коротко, дитинство має бути радістю. Навчання має бути радістю. Хороші батьки намагаються забезпечити своїм дітям гладенький шлях і зробити їхнє життя якомога безболіснішим, безтурботнішим і вільнішим665.

Групи Трьох сил мають абсолютно інші погляди, принаймні коли перебувають на вершині успіху. У культурах Трьох сил батьки розглядають дитинство як час інвестицій, навчання і підготовки до майбутнього. У такій перспективі дитинство стає складним. Передусім діти заборговують своїм батькам, як у багатьох родинах іммігрантів, де діти відчувають обов’язок віддячити за самопожертву батьків. «У школі я постійно вчилася, — згадує юристка, дочка ефіопських іммігрантів, — адже я добре усвідомлювала, що батьки заплатили надзвичайно високу ціну за мої привілеї. На мені тягарем лежав обов’язок домогтися надзвичайно високих результатів, щоб сповнене тяжкої праці минуле моїх батьків не пішло намарне»666. Як виявилося в одному дослідженні, для багатьох іммігрантських дітей «щастя має відійти на другий план». Успіх означає «важку працю і матеріальні здобутки, а не […] емоційне переживання задоволення». Висхідна мобільність для цих дітей не лише мрія, а й обов’язок667.

У китайських (та інших східноазійських) родинах ідея важкого дитинства глибоко закорінена в конфуціанській філософській та етичній традиції. Як пояснює соціологиня і експертка з конфуціанства Цзінь Лі, у цій традиції всі діти «добровільно» і «зрадістю» виявляють пошану до батьків в обмін на «безумовну любов» й «абсолютну самопожертву». Уся людська моральність починається з цих зобов’язань, які «лишаються на ціле життя». У конфуціанському світогляді не існує ідеалізованого безтурботного дитинства. Найвища мета життя — моральне самовдосконалення шляхом навчання, і від дітей з найменшого віку очікується, що вони плекатимуть основні навчальні чесноти — старанність, уміння долати труднощі, прагнення до самовдосконалення668.

У цьому є злагоджена логіка, та коли властиві конфуціанському підходу елементи прищепленої батьками загроженості і контроль імпульсів перетворюються на крайнощі, результат може спричинити великі страждання. Коли щось іде погано (або часом, коли все йде добре), східноазійська версія Трьох сил може перетворити життя на ув’язнення серед стандартів, які неможливо виконати. Коли в модельєра Філліпа Ліма запитали, чому матір ніколи не відвідує його покази колекцій, він пояснив: «Знаєте, гадаю, це через азійську особливість культури: ти завжди недостатньо хороший. Розумієте, про що я? Ніби оцінка А надто низька і ти маєш отримати А+. Я ще не почуваюся готовим показати їй свою роботу»669.

У конфуціанському світогляді для дитини буквально немає досягнень, які не можна було б ще поліпшити. Дизайнерка одягу для знаменитостей Вера Вонг, яка створила весільні сукні для Уми Турман, Іванки Трамп, Мераї Кері, Аліши Кіз, Кім Кардашян і Челсі Клинтон, досі пам’ятає, як засмутила свою матір тим, що не пройшла до олімпійської збірної США з фігурного катання. Вона також з болем згадує, як її батько не прийняв її кар’єрний вибір. Попри всю її славу, він до самої смерті так і не здобувся на «схвальний відгук, або “ура” на мою честь або щось на кшталт. Якби я бодай колись сказала, що почуваюся по-справжньому впевненою або сильною, це було б неправдою. Бо я такою не почуваюся. Я завжди бачу всі свої неправильні вчинки»670.

На додачу до тиску діти із культур Трьох сил можуть відчувати, що батьки просто перетворюють