Читати книгу - "13 звичок, яких позбулися сильні духом люди"

• Думайте про факти, а не про відчуття. Думки про погані випадки можуть бути дуже болісними, бо, скоріш за все, ви зосередитеся на своїх почуттях під час подій. Але якщо згадати минуле у вигляді набору фактів і деталей, що запам’яталися, вам стане легше. Замість пригадування своїх відчуттів під час похорону знов і знов, краще згадайте, на якому місці сиділи, у що були вдягнені та хто був присутній. Коли ви почнете відділяти емоції від самих подій, то шанси на те, що ви будете ними жити, зменшаться.

• Подивіться на ситуацію з іншого боку. Коли ви огля­даєте минуле, з’ясуйте, які є інші погляди на ту саму ситуацію. У вашій владі те, як для вас сплететься історія. Один епізод з життя можна розповісти в безліч способів, та він не перестане бути правдою. Якщо наявна версія засмучує, придумайте, як інакше на неї подивитися. Приміром, Глорія могла б нагадати собі, що не усі теперішні рішення доньки пов’язані з її дитинством. Жінка могла б збагнути, що незважаючи на деякі помилки, вона все ж не несе відповідаль­ності за той вибір, що дочка робить зараз.

ПРИМИРІТЬСЯ З МИНУЛИМ

Коли Джеймсу Баррі було шість років, його тринадцятирічний брат Девід загинув під час катання на ковзанах. Хоч їхня мати загалом мала десятеро дітей, усі знали, що Девід був її улюбленцем. Після його смерті мати була у такому розпачі, що насилу жила далі.

Тож у шестирічному віці Джеймс вирішив зробити все можливе, аби втішити материнське горе. Він навіть намагався взяти на себе роль Девіда, щоб допомогти заповнити ту порожнину, яку відчувала мати після смерті сина. Хлопчик вбирався в одяг брата та навчився свистіти так само, як і Девід. Джеймс став постійним супутником матері, бо присвятив усе своє дитинство намаганням зробити її щасливішою.

Незважаючи на ці старання, вона часто попереджала сина про тягар дорослого життя. Мати просила, щоб він ніколи не дорослішав, тому що цей вік складається тільки з жалю та нещастя. Вона навіть розповіла, що їй стає трохи легше від думки, що Девіду ніколи не доведеться стати повнолітнім та зіткнутися з реаліями світу дорослих.

Прагнучи догодити матері, Джеймс протистояв на­станню зрілості, як тільки міг. Він, зокрема, не бажав дорослішати, сягнувши віку загибелі Девіда. Хлопець щосили намагався залишитися в дитинстві. Навіть здавалося, що ці силкування лишитися дитиною призупинили фізичне зростання, бо він так і не виріс вище за півтора метра.

Після школи Джеймс хотів стати письменником. Однак під тиском родини вступив до університету, тому що так збирався зробити старший брат. Тож Баррі пішов на компроміс: він буде вчитися і далі, але вивчатиме літературу.

З-під пера Джеймса Баррі вийшов один із найвідоміших персонажів дитячої літератури — «Пітер Пен, або хлопчик, який не хотів дорослішати». Спершу описаний у п’єсі, за якою пізніше знімуть відомий фільм, головний герой, Пітер Пен, стикається з конфліктом між дитячою невинністю та дорослою відповідальністю. Пітер обирає залишатися дитиною і заохочує усіх дітей наслідувати його. Як легендарна казка, оповідь здається чарівною для дітей. Але якщо знати історію автора, епізод виходить доволі трагічним.

Матір Баррі не змогла рухатися далі після смерті Девіда. Вона була переконана, що дитинство було найкращим часом у житті, а сьогодення та майбутнє сповнені болем та стражданням. Як крайній приклад людини, що живе минулим, жінка дозволила пережитому перешкоджати добробутові своїх дітей. Минуле впливало на Джеймса не тільки в дитинстві, а й упродовж зрілого віку.

Наші припущення щодо горя можуть сприяти вибору жити колишнім. Багато хто помилково вважає, що кількість часу, яка пішла на оплакування когось, прямо пропорційна кількості приязні до цієї людини. Якщо ви трохи любили того, хто помер, то і горювати можна кілька місяців. Але якщо було велике почуття до тієї людини, то ви могли б скорбіти роками або навіть решту життя. Однак правда в тому, що на сум ніколи не вистачає часу. Насправді можна журитися роками чи навіть довіку, але обсяг скорботи не прирівнюватиме обсягу любові, що ви відчували до тієї людини.

Сподіваюся, що у вас залишилося чимало плеканих спогадів про дорогих серцю людей. Але рух уперед озна­чає завзяті дії щодо створення собі нових згадок, ухвалення найкращих для себе рішень, до того ж ви не завжди маєте робити те, чого від вас хотіли б інші.

Якщо ви помітили, що роздумуєте над якимось питанням з минулого, можливо, необхідно щось вдіяти задля примирення з ним. Ось деякі шляхи, як це можна зробити.

• Дайте собі дозвіл рухатися далі. Інколи все, що потрібно,— це дозволити собі прямувати вперед. Такий рух не значить, що ви маєте залишити згадки про милих серцю людей, але він означає, що ви можете робити те, що потрібно, з метою насолоджуватися моментом та отримувати більшість можливого з життя.

• Збагніть недоліки існування минулим проти руху вперед. Часом стратегія життя колишнім працює на коротких дистанціях, а не на довгих. Думаючи про пережите, нема потреби зосереджуватися на нинішніх подіях. Але у перспективі з’являються наслідки. Усвідомте, що втрачаєте, звертаючи всю увагу на минуле.

• Більше пробачайте. Якщо давні гнів та біль не минають через те, що не можете простити себе чи когось іншого, пробачення може допомогти позбавитися цих страждань. Простити не означає забути про факт у минулому. Якщо хтось нашкодив, то ви можете вибачити цій людині, а також вирішити більше не спілкуватися з нею, до прикладу. Натомість сфокусуйтеся на тому, щоб відпустити негативні емоції, аби вони не поглинали вас.