Читати книгу - "Найкращий сищик та падіння імперії"

Коли тут позаду почувся гавкіт собак. Не пощастить. Я підхопився і помчав далі. Намагався бігти уздовж дороги, щоб не ускочити в болото. Але потім крики та гавкіт почулися спереду. Підребрівські мужики оточили мене. Я кинувся вбік. Там болото, але що мені залишалося? Я біг щосили, у руці тримав ніж. Вибіг на дорогу. Видно було, що по ній частенько їздили. Куди? Попереду ж болота! І чому дороги не було на мапі? Я побіг нею. А що як це якийсь таємний прохід через болота? Це міг бути мій порятунок! Я біг щосили, голоси і гавкіт собак чулися позаду, ліворуч і праворуч. Лише там, куди я біг, було тихо. Я вірив у дорогу, широку і розбиту, вона не могла вести у болото! Я біг із останніх сил, ось ліс закінчився. І дорога закінчилася. Попереду було болото. Жодних слідів дороги чи хоча б стежки. Болото. Я тупцював на місці, позаду чулися голоси переслідувачів. Вони швидко підходили, гавкіт наближався ще швидше.

Я зняв чобіт із правої ноги, відрізав халяву. Розрізав і її, скрутив у трубочку і побіг у болото. Почав в’язнути з першого ж кроку, потім злетів порізаний чобіт, я рвався далі, провалився по пояс, намагався лізти вперед, але не було від чого відштовхнутися, я рвонувся раз, два, а потім провалився по груди і почав тонути. Не смикався, бо якщо смикатися, то затягне сильніше. Неквапливо тонув і чув гавкіт уже поруч. Опустив голову в чорну багнюку болота. Приставив трубочку з халяви до губ. Почав дихати. Довжина трубочки була в лікоть. Якщо я занурюся глибше, я захлинуся. Я намагався заспокоїти дихання, щоб не сопіти. Зверху чулися крики і гавкіт, але стихали, бо я поступово занурювався все глибше. Дуже неквапливо, на палець, ще на палець, ще. Це було нестерпно, наче мене різали на шматки. Паніка забивала памороки, я почав задихатися. Хотілося витягнути ноги в надії дістати дна, якоїсь тверді, що мене врятує. Але кожен рух тут тільки прискорив би моє утоплення. А коли болотна рідота переллється через вінця трубки і потече мені в рот, я не зможу вистрибнути, не зможу схопити повітря і пожити ще трошки, поки мене вб’ють мої переслідувачі! Я битимуся у цій льодяній темряві і тут сконаю, ніким не помічений! Графиня здивується, де це я подівся, а найгірше, що я так і не убезпечив її від убивць! Дострибався, Ваню!

Паніка і заглиблення. Ось-ось трубка з халяви мала закінчитися. Втрачати мені було вже нічого. І я витягнув ноги. Нічого! Рідота потекла у трубку, я забився ногами, і несподівано боса нога у щось уперлася! Чи камінь, чи стовпчик, щось тверде! Я натиснув, боявся, що моя опора виявиться заслабкою і зараз розсиплеться, але вона витримала! Я більше не занурювався, навіть трохи підвівся, але трубка була забита рідотою, що налилася згори. Я не міг виплюнути її, бо це привернуло б увагу переслідувачів. Тоді я ковтнув її! Чорну болотну рідоту, огидну на смак. Я ковтнув, ледь не виблював, але зміг дихати! Я стояв бозна на чому, під ногою було щось дивне, я не міг зрозуміти, що це, але я стояв! І дихав! У мене з’явився шанс!

І я почав молитися, дякувати Господу за спасіння, хоч і не був певний, що не поквапився. Можливо, і поквапився. Але мені треба було відволіктися від холоду, який оточив мене. Болото було холодне, рідота швидко всоталася в одяг і почала морозити. Холодно, дуже холодно, лещата холоду почали стискати мене. Вирватися з них, вилізти звідси, потрапити у тепле місце, припасти до якоїсь пічки і там грітися. Тільки вся справа в тому, що я не знав, як звідси вирватися. Я не міг це зробити тихо. Не міг випірнути, подивитися, що робиться навколо. Єдиний мій шанс — щосили відштовхнутися від моєї опори і вирватися на поверхню, а потім уже битися і лізти до краю болота. Це неможливо зробити тихо. Якщо хтось із переслідувачів буде поруч, він почує. Собаки можуть почути здалеку. Прибіжать, і тоді точно загибель. Про те, що в мене немає сухого одягу і не буде ніякої теплої пічки ще довго, я не думав. Зараз тільки дихати у трубку і терпіти, поки зможу. Холод, холод, важко дихати, холод...

Не знаю, скільки я протримався. Мені здалося, що дуже довго, але насправді, можливо, минуло усього кілька хвилин. Час може розтягуватися і стискатися. Я не міг більше терпіти холод, він виснажив мене, позбавив терпіння. Я щосили відштовхнувся від опори, але нога підступно ковзнула, і я тільки провалився нижче, трубка вилізла з рота, я намагався знайти ногою опору, почав битися, але загрузав глибше. Холод відступив перед смертю, я бився з останніх сил, і чим більше бився, тим більше занурювався. Це був кінець, але я бився до останнього, тіло саме вже боролося за життя!

Я зачепив щось рукою, щось тверде! Обхопив, обперся, поліз угору, поставив обидві ноги на цю загадкову опору, а потім із останніх сил відштовхнувся і рвонувся угору, до повітря! Моє тіло розірвало чорну товщу рідоти, і якимось неймовірним способом я випірнув на поверхню! Схопив повітря роззявленим ротом, упав назад у болото і зразу став занурюватися. Я не встиг помітити, чи є хтось поблизу, чи чутно голоси і гавкіт, я був зосереджений на тому, щоб вилізти з болота. Знову почав занурюватися, намацав ногами опору, ще ривок. Цього разу я вискочив із болота більше, схопив повітря і закинув голову назад. Треба було розпластатися по поверхні, тоді в мене був би шанс. З першого разу не вийшло, я почав занурюватися, шукав ногами опору і не знаходив, глибше і глибше! Дихати, холод, я почав мацати руками на всі боки. Ага, щось є! Схопився, підтягнувся, вперся ногами, ривок! Я знову на поверхні, схопив повітря, завалився вперед і щосили погріб. Я зрушив із