Читати книгу - "Гарун і море оповідок"

 — Ну що, чупвале? — звернувся до нього принц Боло занадто різко й дещо пришелепувато. – Чого тобі? — А тоді ще й додав неввічливо: — Який же ти нікчемний, сопливий і слинявий тип!

 — Негайно припини, Боло, — грізно промовив генерал Фоліант. — Так не звертаються до посланця, що прийшов під білим прапором.

Посланець лишень недобре посміхнувся, а тоді заговорив:

 — Верховний Культмайстер Хаттам-Шуд надав мені спеціальний дозвіль на звільнення від обітниці мовчання, аби я міг передати вам це послання, — промовив чупвал тихим, захриплим голосом. — Він шле вам вітання й доводить до вашого відома, що ви порушили кордон священної землі чупвалів. Він не проводитиме з вами жодних переговорів і не віддасть вашої нишпорки Бачет, що всюди пхає свого довгого носа… А як вона репетує! — додав посланець явно від себе. — Вона вже замучила нас своїм співом! А її ніс, її зуби…

 — Немає жодної потреби вдаватися в деталі, — урвав його генерал Фоліант. — До біса все це! Нас не цікавить ваша думка. Закінчуйте своє незрозуміле послання.

Посланець чупвалів прокашлявся.

 — Хаттам-Шуд вас попереджає, що у разі відмови від беззастережного виведення своїх військ ви за ваше незаконне вторгнення будете покарані знищенням, а принц Боло з країни Ґуп буде закутий у ланцюги і кинутий у в’язницю Цитаделі, аби він мав змогу на власні очі бачити Зашивання Рота принцесі Бачет, що верещить, як та кішка.

 — Падлюка, негідник, шахрай, нікчема, пройдисвіт! — шаленів принц Боло. — Я відріжу твої вуха й стушкую в олії з часником, а тоді віддам собакам!

 — Однак, — не вгавав чупвальский посланець, не звертаючи уваги на емоційний спалах Боло, — перед вашою нищівною поразкою мені наказано трохи розважити вас, звісно, з вашого дозволу. Хоч це і не скромно з мого боку, але я — найкращий жонґлер Чуп-Сіті, й мені наказано, якщо ви забажаєте, показати вам, на що я здатний.

Лепетуха, яка стояла за спинкою крісла принца Боло не витримала й вигукнула:

 — Не вірте йому, це — брехня…

Генерал Фоліант з його любов’ю до заперечень, здавалося, був готовий подискутувати на цю тему, проте Боло заперечно помахав своєю королівською рукою й вигукнув:

 — Помовчи ж бо, Сторінко! Правила лицарства вимагають прийняття його пропозиції! — А посланцеві чупвалів сказав настільки пихато, наскільки міг:

 — Гаразд, хлопче, подивимось, на що ти здатний.

Посланець розпочав виставу. З-під плаща він дістав неймовірну кількість предметів — ебонітові кульки, кеглі, статуетки з нефриту, фарфорові чашки, живих черепах, запалені сиґарети, капелюхи — й запаморочливими круговертями підкидав їх у повітря. Що частіше він підкидав предмети, то захопливішим ставало жонґлювання, а глядачі були настільки за — гіпнотизовані його мистецтвом, що ніхто, за винятком однієї людини, навіть не помітив, як до літаючих предметів додався ще один — невеличка важкувата прямокутна коробочка із запаленим ґнотом…

 — Ради всього святого, хіба ви не бачите? — заверещала Лепетуха, кидаючись уперед і збиваючи принца Боло (разом з його кріслом) убік. — Він підкидає бомбу!

За мить вона вже підскочила до чупвальського посланця й завдяки своєму меткому окові й навикам у жонґлюванні вихопила бомбу з усіх інших предметів, що злітали, падали й крутилися в повітрі. Друга Сторінка вчепилася в самого чупвалу, і статуетки, чашки й черепахи гупнули на землю… Лепетуха ж щодуху помчала до краю командного пагорба і пожбурила бомбу вниз, де та й вибухнула величезним (але тепер ні для кого нешкідливим) клубом чорного вогню.

Вибуховою хвилею з її голови зірвало шолом. І всі побачили, як довге волосся водоспадом лягає їй на плечі.

Боло, генерал, Мудра й Рашид прожогом вискочили з намету, почувши вибух. Лепетуха задихалася, але усміхалася щасливо.

 — Ледь встигла, — промовила вона. — Яким же покидьком виявився той чупвала! Він був готовий вчинити самогубство, лиш би підірвати нас. Я ж вам кричала, що це брехня.

Принц Боло, якому не подобалося, коли його Сторінки дорікали «я вам казала», огризнувся:

 — Лепетуне, це що таке? Ти — дівчина?

 — Як бачите, ваша високосте, — відповіла Лепетуха. — Тепер уже нема сенсу прикидатися.

 — Ти брехала, — промовив Боло, червоніючи. — Ти брехала мені?

Лепетуху до глибини душі обурила невдячність Боло.

 — Даруйте, але брехати вам не так уже й складно, — крикнула вона. — Жонґлери вам брешуть, то чому ж дівчині не збрехати?

Обличчя Боло під червоною носогрійкою аж збуряковіло.

 — Тебе звільнено! — зарепетував він не своїм голосом.

 — А трясця тобі, Боло… — почав було генерал Фоліант.

 — О ні, пане, не ви мене звільняєте! — закричала у відповідь Лепетуха. — Я сама звільняюся.

Воїн Тіні Мудра спостерігав за тим, що відбувалося, із непроникним виразом свого зеленого обличчя. Тепер же він заходився розмахувати руками, ноги стали у дуже красномовну позицію, м’язи на обличчі скорочувалися й сіпалися. Рашид переклав так:

 — Нам не можна сваритися