Читати книгу - "Місто кісток"

Клері прикусила язика.

– Кажуть таке.

– І ти їх теж убиваєш? – запитав Саймон, звертаючись до Джейса, який сховав стило назад у кишеню і розглядав свої бездоганні нігті.

– Тільки тоді, коли вони погано поводяться.

Якусь мить Саймон просто сидів і дивився собі під ноги. Клері подумала, що не варто було обтяжувати його такою інформацією. Саймон був найбільшим раціоналістом серед її знайомих. Напевне, йому дуже важко знати про речі, яким немає жодного логічного пояснення. Дівчина з тривогою потяглася до нього, та Саймон підвів голову й мовив:

– Це так класно!

Джейс вражено подивився на нього.

– Класно?

Саймон енергійно закивав головою, аж загойдалися його темні кучері.

– Звичайно. Це як «Підземелля і Дракони», але справжні.

Джейс дивився на Саймона, наче той був якимось дивним видом комах.

– Як що?

– Це гра, – пояснила Клері. Вона почувалася трохи ніяково. – Люди вдають із себе чарівників та ельфів і вбивають різних монстрів.

Джейс виглядав приголомшеним. Саймон посміхнувся.

– Ти ніколи не чув про «Підземелля і Драконів»?

– Я чув про підземелля, – сказав Джейс. – І про драконів. Хоча майже всі вони вимерли.

Саймон здавався розчарованим.

– Ти жодного разу не вбив дракона?

– Він і гарячої ельфійки у хутряному бікіні, зростом близько метра вісімдесяти, напевно, ще не зустрічав, – роздратовано сказала Клері. – Припини, Саймоне.

– Зріст справжніх ельфів приблизно двадцять сантиметрів, – зазначив Джейс. – Крім того, вони кусаються.

– А вампіри – гарячі штучки? – поцікавився Саймон. – Я кажу про вампірів-дівчат?

Якусь мить Клері хвилювалася, що Джейс зістрибне з поручнів та придушить Саймона. Та він відповів на запитання.

– Тільки дехто з них.

– Класно, – повторив Саймон.

Клері подумала, що їхня бійка їй би сподобалася більше.

Джейс зісковзнув з поручнів ґанку.

– То що, обшукуватимемо будинок?

Саймон звівся на ноги.

– Я у грі. Що ми шукатимемо?

– Ми? – перепитав Джейс зі зловісною ввічливістю. – Не пригадую, що я тебе кликав.

– Джейсе, – сказала сердито Клері.

Лівий кутик його рота звівся.

– Просто жартую. – Він відійшов убік, щоб звільнити їй шлях до дверей. – Ходімо?

Клері намацала в темряві дверну ручку. Двері відчинилися, активувавши ліхтар над ґанком. Сходовий майданчик залило світло. Інші двері, які вели до книжкової крамниці, були замкнені. Клері порухала клямкою.

– Зачинено.

– Пропустіть мене, приземлені, – сказав Джейс, делікатно відсторонивши Клері. Він витягнув з кишені стило й приклав до дверей. Саймон незадоволено дивився на нього. «Жодні гарячі дівчата-вампіри не змусять його подружитися з Джейсом», – підозрювала Клері.

– Ну й характер, – пробуркотів Саймон. – Як ти його терпиш?

– Він урятував мені життя.

Саймон швидко глянув на неї.

– Як…

Почулося клацання і двері відчинилися.

– Ходімо! – сказав Джейс, ховаючи стило назад у кишеню. Клері побачила, що знак на дверях просто над головою збляк, коли вони пройшли всередину. Двері вели в невелику комірчину, з голих стін якої облуплювалася фарба. Навколо були картонні коробки. Вміст визначався за написами маркером: «Художня література», «Поезія», «Кулінарія», «Різне», «Романи про любов».

– Квартира он там. – Клері попрямувала до дверей у дальньому кінці кімнати. Джейс схопив її за руку.

– Почекай.

Вона подивилася на нього знервовано.

– Щось не так?

– Не знаю, – Він протиснувся між двома вузькими стопками коробок і присвиснув.

– Клері, ти, напевно, схочеш побачити це…

Вона подивилася навколо. У комірчині було темно. Лише через вікно пробивалося світло ліхтаря.

– Тут так темно.

У кімнаті спалахнуло світло, заливши її діамантовим блиском. Саймон відвернув голову вбік і заморгав.

– Ой!

Джейс тихо розсміявся. Він стояв зверху на запечатаній коробці, піднявши руку. Щось світилося в його руці, світло виходило з його складеної в пригорщу долоні.

– Відьомське світло, – сказав він.

Саймон пробурмотів щось собі під ніс. Клері вже продиралася через ящики до Джейса.