Читати книгу - "Місто кісток"

Він стояв за хиткою купою коробок з написом «Містика». Відьомське світло кидало моторошну тінь на його обличчя.

– Поглянь на це, – сказав він, указавши на стіну над собою. Спочатку вона подумала, що Джейс указував на пару декоративних світильників. Та роздивившись краще, дівчина зрозуміла, що насправді це були втоплені в стіну петлі, до яких кріпилися короткі металеві ланцюги.

– Це…?

– Кайдани, – вставив слово Саймон, пробираючись по коробках.

– Не кажи «збоченець», – Клері глянула на нього із застереженням. – Ми говоримо про Люка.

Джейс провів рукою вздовж внутрішнього боку однієї з металевих петель. Коли він забрав руку, його пальці були вкриті червоно-коричневим порошком.

– Кров. І гляньте… – Він указав на місце, де ланцюги були втоплені в стіну. Штукатурка, здавалося, випирала назовні.

– Хтось намагався вирвати кайдани зі стіни. Дуже намагався, судячи з цього.

Серце Клері почало сильно калатати.

– Як думаєш, з Люком все добре?

Джейс опустив руку з відьомським вогнем.

– Це нам треба дізнатися.

Двері до квартири були не замкнені. Вони вели у вітальню Люка. Незважаючи на сотні книг у магазині, ще більше їх було в помешканні. Книжкові полиці сягали стелі, томи стояли в два ряди, один за одним. Переважно поезія і белетристика, хоча було достатньо фентезі та містики. Клері згадала, як колись перечитала тут усю серію «Хронік Прайдена»[10], згорнувшись калачиком на підвіконні Люка, коли сонце заходило над Іст-Рівер.

– Думаю, він десь поряд, – крикнув Саймон, стоячи у дверях невеликої кухні. – У кавнику є кава, і досить гаряча.

Клері зазирнула в кухню. У раковині лежали тарілки, в шафі на гачках були акуратно повішані Люкові куртки. Дівчина пройшла далі по коридору і відчинила двері маленької спальні. Кімната виглядала так, як і завжди: ліжко із сірою ковдрою і плоскими подушками було розстелене, на комоді лежали дрібні монети. Вона відвернулася. Частина її була абсолютно впевнена, що все тут буде перевернуте, розірване на шматки, а Люк зв’язаний, поранений або й гірше. А тепер Клері не знала, що й думати.

Мов заніміла, вона йшла в невеличку спальню для гостей, де часто зупинялася, коли її мати їхала з міста у справах. Вони допізна дивилися старі фільми жахів по чорно-білому телевізору, що миготів. Клері навіть тримала тут наплічник з власними речами, щоб не тягати свої речі туди-сюди.

Опустившись на коліна, вона витягнула його з-під ліжка за оливково-зелений ремінець. Увесь наплічник був обвішаний значками, більшість із яких їй дав Саймон. «Геймери роблять це краще», «Фанатка аніме», «Ще не король». Всередині був одяг, запасна нижня білизна, гребінець і навіть шампунь. «Нарешті», – подумала Клері, і зачинила двері спальні. Вона швидко переодягнулася, зірвавши з себе завеликі речі Ізабель, пітні та заплямовані. Тепер на дівчині була пара м’яких джинсів і блакитний топ із китайськими ієрогліфами на грудях. Клері кинула одяг Ізабель в наплічник, смикнула за зав’язку і вийшла зі спальні. Наплічник знайомо підстрибував між її лопатками. Було приємно знову мати щось власне.

Дівчина виявила Джейса в Люковому кабінеті, заставленому книгами. Він розглядав зелену спортивну сумку, що лежала розкрита на столі. Як і казав Саймон, там було повно зброї: ножі в чохлах, скручений батіг і металевий диск із гострими, як бритва, краями.

– Це чакра, – сказав Джейс, підвівши голову, коли Клері увійшла до кімнати, – зброя сикхів. Розкручуєш її навколо вказівного пальця, перш ніж відпустити. Рідкісна зброя, її складно використовувати. Дивно, що вона є у Люка. Раніше це була улюблена зброя Годжа. Принаймні, так він мені казав.

– Люк збирає різні речі. Наприклад, предмети мистецтва, – сказала Клері, вказавши на поличку над столом, заставлену індійськими статуетками та російськими іконами. Її улюбленою була статуетка індійської богині руйнування Калі. Розмахуючи мечем і відрубаною головою, вона танцювала, відкинувши назад голову та прикривши очі. Біля стола стояла антикварна китайська ширма, витесана з полірованого палісандру. – Милі штучки.

Джейс обережно відсунув чакру вбік. В кутку сумки був жмут одягу, наче Люк запхав його туди наприкінці.

– Твоє?

Він витягнув з-поміж одягу світлину в дерев’яній рамці з довгою вертикальною тріщиною на склі. Від тріщини відходила ціла мережка дрібних ліній, що павутинкою вкривали усміхнені обличчя Клері, Люка та Джоселін.

– Так, моє, – відповіла Клері, взявши фото з його рук.

– Тут тріщини, – зауважив Джейс.

– Я знаю. Моя провина. Я розбила його, коли кинула в равенера. – Вона подивилася на юнака, помітивши, що він почав розуміти ситуацію. – Отже, Люк повернувся в квартиру після нападу. Може, навіть сьогодні…

– Він був останньою людиною, що прийшла через портал, – сказав Джейс. – Ось чому нас перенесло сюди. Ти не думала ні про що конкретно, тому портал відправив нас до останнього місця призначення.

– Дуже чемно було з боку Доротеї повідомити нам, що він був там, – іронічно сказала Клері.

– Напевно, Люк заплатив їй за мовчання, або Доротея довіряє йому більше, ніж нам. Отже, він