Читати книгу - "Володар драконів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Відпусти його, правда, — сказав Бен. — Йому ж боляче.
Сірчана шкурка неохоче посадила гомункулуса на пісок.
— Спасибі, — пробурмотів Мухоніжка, з ображеним виглядом поправляючи своє вбрання.
— То чому ж ти одразу не озвався? — перепитав Бен.
— Чому я не озвався! Через неї, звичайно! — Мухоніжка тремтячим пальцем вказав на Сірчану шкурку. — Я ж знаю, що вона хоче мене спекатися. Ось я і сховався в рюкзак. А потім, — він потер ніс і злостиво глянув на Сірчану шкурку, — потім я не озивався, бо гадав, що вона скине мене в море, якщо помітить.
— Це хороша думка! — пробурчала Сірчана шкурка. — Чудова ідея!
— Сірчана шкурко! — Бен штурхнув маленьку кобольдиху ліктем у бік і стурбовано подивився на гомункулуса. — Вона ніколи б цього не зробила, Мухоніжко. Повір мені. Адже насправді вона дуже добра. Вона просто прикидається завжди такою… — він скоса подивився на Сірчану шкурку, — такою злою, розумієш?
Мухоніжка, схоже, був у цьому не дуже впевнений. Він боязко покосився на Сірчану шкурку. Вона відповіла йому сердитим поглядом.
— На, візьми! — Бен простягнув гомункулусу маленький шматок коржа. — Ти ж напевно страшенно зголоднів.
— Уклінно дякую, юний пане, але я… е-е-е… — Мухоніжка зніяковіло прокашлявся. — Я зараз просто зловлю собі кілька мух, не переймайтеся.
— Мух? — Бен здивовано подивився на крихітного чоловічка. Той зніяковіло знизав плечима.
— Мух! Тьху, гидота, сироїжко бородата! — вилаялася Сірчана шкурка. — Дуже на тебе схоже, поганко ти павучонога!
— Сірчана шкурко! — Сердито гукнув до неї Бен. — Та припини, нарешті. Він же тобі нічого поганого не зробив. Навпаки, він звільнив тебе з клітки, ти що, забула?
— Ах так, звичайно, я й забула! — Сірчана шкурка повернулася до своїх грибів. — Гаразд, обіцяю не кидати його в море, ти задоволений? А тепер давай займемося запитанням, яке ти повинен поставити тисячоокому. Ти ж для цього мене розбудив, чи не так?
— Добре, давай! — Бен кивнув і дістав із кишені штанів пожмаканий папірець. — Я тут вже дещо записав. Ось, поглянь.
— Хвилиночку, — перебила його Сірчана шкурка. — А цьому малюкові обов’язково нас слухати?
Бен застогнав:
— Ну ось, ти знову за своє! Чому б йому, власне, не послухати нас?
Сірчана шкурка оглянула гомункулуса з голови до ніг.
— А навіщо це йому? — насмішкувато кинула вона. — Здається, чим менше вух почують це питання, тим краще.
— Йду, йду, — сказав Мухоніжка. — Уже пішов.
Але Бен втримав його за полу каптана.
— Залишайся, — сказав він. — Я тобі довіряю. Адже запитання ставити мені. Ну то що, Сірчана шкурко, ти готова нарешті мене вислухати?
Маленька кобольдиха закотила очі:
— Як хочеш. Але ми через твою довірливість ще матимемо купу неприємностей, присягаюсь моїми грибами.
— Ти схибнулась, Сірчана шкурко, на своїх підозрах, — сказав Бен. — Зовсім схибнулась.
Мухоніжка сидів у нього на колінах і не знав, куди очі подіти. Йому траплялося відчувати себе жалюгідним і нікчемним, але ніколи ще з такою силою, як у цю мить. Йому було так соромно, що хотілося тут же в усьому зізнатися хлопчикові. Але він не міг вимовити ані слова.
— Ну ось, наприклад, — Бен розгладив свій папірець. — Де ж може розташовуватися цей Поділ неба? Сім слів.
— Що ж, непогано, — буркнула Сірчана шкурка, — хоча звучить трохи дивно.
— Я маю ще варіант, якщо хочете, — Бен перевернув папірець. — Теж із семи слів. Де ми могли б знайти Поділ неба?
Мухоніжка непомітно зісковзнув із колін Бена і відступив на кілька кроків. Сірчана шкурка тут же обернулася.
— Гей, ти куди зібрався? — прогарчала вона.
— Пішов прогулятися, волохата мордо! — відповів Мухоніжка. — Ти що, навіть це мені забороняєш?
— Прогулятися? — Бен здивовано подивився на гомункулуса. — Може, мені краще піти з тобою? — гукнув він йому вслід. — А то хто його знає, які тут звірі водяться…
Від такої турботи у Мухоніжки стало зовсім важко на серці.
— Ні, ні, мій юний пане, — кинув він через плече. — Я хоч малий, але далеко не безпорадний. До того ж вигляд у мене, худенького, не дуже апетитний, — і зник крізь діру в мурі.
КрукМухоніжка продирався крізь гаряче повітря, немов крізь вату. Майже щокроку він задирав вгору свій гострий ніс і принюхувався. Так, ось там, біля підніжжя пагорба, під великим ладанним деревом має бути цистерна. Він уже ясно відчував воду. Маленький чоловічок із великими труднощами прокладав собі шлях крізь траву й уламки каміння. Руки і ноги у нього страшенно боліли від нескінченної гри в хованки в рюкзаку Бена.
І все через цю кляту Сірчану шкурку, недовірливу, нахабну малу кобольдиху. Подумати тільки, вона сміється з нього через те, що він харчується мухами, а сама жере смердючі гриби. Хоч би їй швидше трапилася серед них поганка і так роз’їла шлунок, щоб у неї раз і назавжди зникла охота кпити.
Між двома кущиками колючок Мухоніжка помітив
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар драконів», після закриття браузера.