Читати книгу - "Володар драконів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Серце Мухоніжки скажено калатало, поки очі бігали по рядках. Так, звичайно. Про те, що він має серце, малюк знав без будь-яких книжок. Але на пожовклих сторінках розповідалося ще дещо. «Гомункулус живе зазвичай довше, аніж його творець». Це він так само знав. Натомість того, про що він прочитав далі, йому ще ніколи чути не доводилося. «За наявними даними, гомункулус може жити майже необмежену кількість років, якщо лише не прикипить усім серцем до людини. У таких випадках гомункулус вмирає в один день із людиною, яку полюбив».
— Овва! А ти навіть не підозрював! Запам’ятай це гарненько, Мухоніжко, — прошепотів сам до себе малюк. — Не віддавай своє серце нікому, якщо тобі дороге життя. Ти прожив уже дуже довго, довше, аніж усі твої брати, довше, аніж твій творець. Дивись, не здурій під старість, і не прив’яжись усім серцем до людини.
Він схопився і почав гортати книгу назад до того місця, на якому Бен залишив її відкритою. Потім глянув, чи високо сонце. Отже, пора представити господареві звіт. Уже два дні він перед ним не з’являвся. Щоправда, розповісти все одно не було чого.
Мухоніжка обернувся і подивився на людське дитинча. Завтра. Завтра вночі вони прилетять до ущелини джина. І якщо той справді знає відповідь, ту відповідь, якої його господар чекає вже більше ста років, то Кропивник, напевно, вирушить до Подолу неба, щоб нарешті знову пополювати всмак.
Мухоніжку пересмикнуло. Ні, про це він не хоче навіть думати. Яке його діло? Він всього лише чистильник панцира у свого повелителя. Він виконував розпорядження Кропивника від того часу, як вилупився з маленької кольорової колби, як курча з яйця. І зовсім не важливо, що він терпіти не міг свого господаря. Важливо лише те, що господар проковтне його, ані на мить не замислюючись, якщо він не принесе йому довгоочікуваної відповіді.
— Стеж за своїм серцем, Мухоніжко, — прошепотів гомункулус. — Іди й роби свою роботу.
Перед самим приземленням Лунга пильний Мухоніжка помітив, як неподалік зблиснула вода. Це була стара цистерна, якою вже давно ніхто не користувався, проте дорогоцінна дощова волога, як і раніше в неї збиралася. Гомункулус зібрався було негайно туди вирушити, як раптом відчув, що Бен прокидається. Мухоніжка швидше сховався за найближчим каменем.
Хлопчик сів, подивився навколо заспаними очима і потягнувся, а потім підвівся і видерся на високу стіну, під захистом якої вони влаштувалися. Цього дня Лунгу довелося досить довго летіти геть від моря, поки на пагорбі, під ладанними деревами, що росли з піщаного ґрунту, з’явилася напівзруйнована фортеця. Стіни, що оточували двір, збереглися, але будівлі всередині обрушилися і їх залишки занесло піском. Тут жили лише ящірки та кілька змій, яких Сірчана шкурка тут же злякала, кидаючи каміння.
Бен всівся на вершечку стіни, метляючи ногами, і став дивитися на південь. Там на тлі розпеченого неба здіймалися високі гори, заступаючи обрій.
— Тепер вже недалеко, — почув Мухоніжка його шепіт. — Якщо професор все сказав правильно, завтра ми будемо в ущелині.
Мухоніжка визирнув із-за свого каменю. На мить йому захотілося з’явитися на очі цьому замріяному хлопчикові, що задивився вдалечінь. Але, зітхнувши, він все ж таки передумав. Глипнувши на сплячу Сірчану шкурку, він безшумно прослизнув назад до рюкзака і причаївся, немов ящірка, в речах Бена. Зі звітом повелителю доведеться почекати.
Бен довго ще сидів на стіні. Нарешті він зітхнув, помацав обличчя, що горіло від сонця, зіскочив зі стіни і підбіг до Сірчаної шкурки.
— Гей, Сірчана шкурко, — тихо покликав він, торсаючи маленьку кобольдиху за плече. — Прокидайся!
Сірчана шкурка потягнулася і закліпала очима на сонячне світло.
— Чого тобі, ще видно надворі! — просичала вона, озираючись на Лунга, який мирно спав у затінку фортечного муру.
— Ти ж обіцяла, що ми разом поміркуємо над питанням. Ну, ти зрозуміла…
— Ах, питання, — Сірчана шкурка протерла очі. — Ну добре, тільки спочатку треба що-небудь з’їсти. Від цієї спеки страшно їсти хочеться, — вона потюпала на волохатих лапах по гарячому піску до свого рюкзака. Бен з усмішкою пішов за нею:
— Від спеки? Не сміши мене. У нас тут були по дорозі і дощ, і буря, і все, що хочеш. Тобі від усього хотілося їсти.
— І що з того? — Сірчана шкурка дістала з рюкзака торбинку з грибами, з насолодою принюхалася і облизнулася. Потім вона розстелила на піску два великі листки з найближчого дерева і висипала на них гриби. — М-м-м! Що б з цього зараз з’їсти?
Бен тільки головою похитав і поліз у свій рюкзак по пляшку води і маслини, які дав йому на дорогу професор. Торбинка з провізією провалилася на самісіньке дно. Риючись у рюкзаку, Бен натрапив на щось волохате. Він злякано відсмикнув руку.
— Ти чого? — запитала Сірчана шкурка.
— Здається, там миша, — сказав Бен.
— Миша? — Сірчана шкурка відклала гриб, схилилася над рюкзаком — і зробила блискавичний випад. Одним рухом вона витягла назовні Мухоніжку, який щосили опирався. — Ні, ви тільки погляньте! — вигукнула вона. — Це хто ж тут у нас такий, га?!
— Мухоніжко! — здивовано вигукнув Бен. — Як ти опинився в рюкзаку? І… і… — він спантеличено подивився на гомункулуса, — і чому ж ти не озивався весь цей час?
— Тому що, о мій юний пане, тому що… — Мухоніжка намагався вивільнитися з міцних лап Сірчаної шкурки, але маленька кобольдиха його не випускала, хоч як він викручувався.
— Тобі що, заціпило? — гаркнула вона.
— Відпусти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар драконів», після закриття браузера.