Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » У череві дракона 📚 - Українською

Читати книгу - "У череві дракона"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У череві дракона" автора Микола Данилович Руденко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 219
Перейти на сторінку:
оте загальне безладдя, котре й нам дарувало несподіваний перепочинок.

Том за томом я перечитував Лєскова, картаючи себе за те, що так пізно заглибився у вивчення цього великого письменника. Його, як політичного ретрограда, відсували кудись у сферу другорядних літераторів цілих сто років. Спершу це робили прибічники Чернишевського, а в пожовтневі часи — марксистські ортодокси. Тепер я перечитував роман «Нікуди» з подивом і вдячністю: іще в середині минулого століття Лєсков розгледів, що ідеї комунізму не мають під собою реального ґрунту, бо взагалі не відповідають людській природі. Так, він захоплювався героїзмом тих, хто спалював себе на жертовнику загального блага, але ж добре бачив: любов до власного, байдужість до гуртового — ось ті чинники людської природи, об які розіб’ються зусилля утопістів. Як прихильник високих моральних принципів, Лєсков стоїть на боці носіїв комуністичної ідеї; як художник-реаліст, він веде їх до неминучої загибелі, бо природа не приготувала їм іншої долі.

Відзначивши, що Лєсков не розробив цієї теми з боку іще страшнішої людської вади — гіпертрофованого владолюбства, ми переходили до «Бісів» Достоєвського. Тут нас вражало пророцтво генія, який у нечаєвському епізоді розпізнав і передбачив неминучість сталінщини…

Отак віддаючись вільному плинові думок, дискусіям та споминам, ми не без приємності й користі завершували термін нашого покарання. Подумки дякували Крігеру — без його допомоги я був би вже смертельно вимучений.

— Між іншим, бункер непоганий, — жартував Яків. — У молодості не довелось, то в старості посиджу.

Якось після сніданку клацнуло вічко й відразу ж загуркотіли залізні двері. До камери увірвався розпашілий від люті капітан Жарков. Він саме був черговим помічником начальника колонії, про що свідчила червона пов’язка на правому рукаві.

Ми застигли кожен у своїй позі: я саме розминався від тривалого сидіння під батареєю, а Яків тим часом присів на моє місце, щоб погріти спину. Опасистий, але рухливий, Жарков тигром стрибнув від дверей до батареї й простягнув розчепірену п’ятірню над лисиною Якова.

— Що це за трон? Встать!..

Блідий, мов крейда, Яків неквапно підвівся. З виразу обличчя й кощавої постаті не можна було вгадати, яка вибухова сила ховається в цій людині.

Жарков зірвав з ящика важкий, прострочений смугасто, по-в’язничому, ватяний бушлат і відкинув його до дверей. Побачивши міцно збитий ящик, заревів:

— Звідки це? Хто приніс?

Капітанська рука шастала перед обличчям Якова, наче Жарков збирався повиривати йому очі. Повітря в камері наповнилось передчуттям грози — здавалося, з пальців Жаркова вилітають іскри. Назустріч їм, потріскуючи, вилітають іскри з лисини Якова.

— Чому мовчите?

І тут спалахнула блискавка: Яків зігнутою в лікті рукою відбив простягнуту до його обличчя розчепірену п’ятірню й гнівно прошипів:

— Геть! Уб’ю…

Це було так несподівано, що Жарков поточився до дверей і закам’янів. Він не міг вимовити й слова. Нарешті з’явилося булькання замість слів:

— Ви… Ви… Ви за це…

Не завершивши фрази, він уже готовий був гримнути дверима, але я спинив його словами:

— Це я приніс ящик.

Капітан повернувся до камери:

— Ви? Де ви його взяли?

— Розповім. Тут немає таємниць. Але навіщо стільки нервовості? Хіба не можна розмовляти спокійно?

— Гаразд, ідіть за мною.

Не встигли ми дійти до кімнати наглядачів, як із нашої камери з ящиком у руках вибіг черговий прапорщик і зник за дверима, що вели надвір.

Капітан, розсівшись за письмовим столом, поволі спускав перегріту пару. В його обличчі вгадувалося щось циганське. Жарков непогано знав українську мову, бо виріс на кордоні України й Молдавії. Ось і зараз він заговорив зі мною українською мовою — це було ніби запрошення до дружньої бесіди.

— Ну, знаєте… Ваш напарник того… Довго не протягне. Для таких, як він, у нас є не лише наручники, а й намордники… Гаразд, розповідайте про ящик. Де ви його взяли?

— У ванній кімнаті. Його принесли для дров… Я його й прихопив.

Це виглядало переконливо: нас не виводили в табірну лазню — гріли воду в колонці, що опалювалась дровами.

— Давно?

— Та ні, недавно.

— А де ж був прапорщик?

— Він щось писав.

— Хто тоді чергував?

— Не пригадую.

— Це дуже серйозне порушення.

— А тримати інваліда війни по шістнадцять годин на ногах — на це у вас є право?..

Жарков підвівся за столом, заговорив примирливо:

— До цього ми ще повернемось. Ваше поранення… Це, звичайно, буде враховано… У мене прохання: ви готові посвідчити, що Стріха кинувся на мене з криком: «Уб’ю!»? Він ударив мене кулаком. Ось тут синець…

Капітан спробував підкотити рукав, але його спинив мій сміх.

— Жартуєте, капітане!

— Громадянин капітан.

— Хай так… Я бачив, що це ви накинулись на Стріху. Ви тицяли пальцями йому в очі. Він змушений був відштовхнути вашу руку — інакше міг втратити зір… До речі, він і так сліпий на одне око. Отже, інстинкт самозбереження…

— Годі! — обірвав мене Жарков. — Без вас обійдемось. Ідіть.

Я повернувся до камери. Яків стояв, привалившись правим боком до піднятих нар. Руку тримав на грудях. Обличчя лишалося таким же блідим, як і в ту мить, коли він прошипів Жаркову своє «уб’ю!». Очі були заплющені.

Сторожко наблизився до Стріхи, тихо покликав:

— Якове!..

Він розімкнув повіки.

— Серце. У тебе є валідол?..

Валідолу не було. Я натиснув на кнопку, викликаючи наглядача — у нього є аптечка. Увійшов прапорщик зі словами:

1 ... 38 39 40 ... 219
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У череві дракона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У череві дракона"