Читати книгу - "З неопублікованого, Олександр Олесь"

Ти літній ранок без проміння,

Ти в щасті жити не даси

З душею, повною каміння.

І все ж люблю! За що люблю.

І сам не бачу і не знаю...

Я знаю, сам себе гублю,

Але не можу, і кохаю.

4.11.1917

Ваші брехні і знущання,

І погрози навісні

Доведуть нас до повстання,

До кривавої різні.

Єсть же край всьому на світі,

Має край і наш терпець.

Єсть в пророчім заповіті

Крик ображених сердець.

Не женіть же нас на муку,

На Голгофу, на хреста,

Простягніть братерню руку

І замкніть свої уста.

Бо народ, кажу, повстане,

Змиє кров'ю власну честь.

О народе! О титане!

В заповіті крик твій єсть.

7.06.1917

Спочиньмо! На бік тарабан!

І в піхву шаблю вірну!

Я чую втому неймовірну

Після усіх боїв і ран.

Пущу коня... Пасись собі,

А я заграю на бандурі...

О, будуть ще вітри, і бурі,

І грім в кривавій боротьбі...

О, буде бій, останній бій,

Бій честі з табором ворожим,

Коли ми, коню, переможем,

Спочинем в стороні своїй.

Пасися, коню, дивний день,

Чаплі над озером дрімають,

І ледве чутно хвилі грають,

Цвітуть, несуть квітки вишень.

Заснути б тихо на траві,

Забутись сном ясним, дитячим,

І дати мир думкам гарячим,

І вгледіть обрії живі.

Засну... Забудусь хоч на мить...

А ти вартуй, а ти дивися,

Щоб хтось не вискочив з узлісся,

Щоб міг рушницю я схопить.

Коли ж угледиш, коню, ти,

Що я лежу і кров'ю сходжу,

І підвестись уже не можу,

Тоді мене вже не буди.

25.05.[1917]

Не раз душа моя до вас летіла

І плакала на грудях ваших нив,

І разом з вашою терпіла і боліла,

І хтіла тільки дивних див.

Справдились сни... злетілись ви орлами,

Синами вірними землі.

Ваш голос прогримить небесними громами

І зіллє в океан всі струмені малі.

І як один вся Україна встане,

І ждане слово прорече,

І в той же мент спадуть тяжкі кайдани,

І меч завісу розсіче.

І упадуть [мілковні] стіни,

І в піхви гострий меч затне,

І зійде сонце України,

І після ночі день блисне.

27.05.1917

Радійте, співайте пісні голосні,

Квітками заквітчуйте чола ясні,

Ридайте і смійтесь в сльозах, солов'ї,

Стрівайте воскреслі надії свої.

Минули навіки дні чорних негод,

Живе Україна! І вільний народ,

Як з попелу Фенікс ожив і злетів,

І поглядом зміряв він простір степів.

О Боже! Без меж милосердя твоє

І правда, о Боже, на світі ще є...

Недарма нам снилась вона уночі,

Недарма ми гибли, до неї йдучи.

3.07.1917

Він все не вірив крику ран,

Він все повірити боявся,

І, зуби зціпивши, сміявся,

Оганьблений, осміяний титан.

Вампіри ссали кров - терпів,

Мовчав в ярмі під батогами,

Коли знущались діти-хами -

Бур'ян незайманих степів.

Здавалось, Бог його прокляв,

Здавалось, кинув на наругу

І дав йому невільну тугу,

Але найменшу честь одняв.

Всі йшли, всі рвалися вперед,

Жили, боролися, творили

І [на] горбу його могили

З квіток життя збирали мед.

Він гнив... і, може б, гнив віки,-

Не стерпів більш, озвавсь громами,

Заплакав мідними дощами

І кинув в груди блискавки.

І встав титан! О, встав титан,

Обмитий потом, слізьми, кров'ю,

І руки з ніжною любов'ю

Простяг в небесний океан.

27.06.1917

Хай хмара йде, хай грім гуркоче,

Хай буде день, темніший ночі,

І буде [страшно], як колись,

Але ми ранку напились.

Нехай не буде вороття,

Але справдились сни життя.

Хіба ж ми спали без турбот,

Коли вставав гігант-народ,

Коли кував народний гнів,

[Безславну] волю з ланцюгів?

Коли йому любові цвіт

Летів квітками на весь світ,

Хіба нам снилися вві сні

Його слова, його пісні.

Хіба співали нам вітри,

А не червоні прапори.

Хай хмара йде, хай грім гуркоче,

Хай буде день, темніший ночі,

І буде страшно, як колись,

Але ми ранку напились.

17.07.1917

Пісне, ще одна година -

І умру, як лебідь, я...

Бо остання, лебедина,

Буде пісня ся моя.

Слухай! Слухай! Я кохаю,

Я тебе люблю, люблю...

І з любов'ю умираю.

О, убий любов мою.

15.10.1917

Я тобі зостанусь вірний,

Ні до кого не піду,

Бо в журбі моїй безмірній

Я утіхи не знайду.

І всю довгу ніч тобою

Буду марити в журбі,

І з невтішною журбою

Буду плакать по тобі.

15.10.1917

Золоті листки злітають,

Наче сльози золоті,

На зелений луг лягають,

Засипають в забутті.

В сонці ліс! А в серці в мене

Вже давно лежать сніги,

І