Читати книгу - "Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой"

Ед закінчив друкувати. У порожній кімнаті йому було затишно, як ніде — поруч не було нікого, хто б його ненавидів, лише столи та повні папок шафи. Порожні бланки на стінах — їх треба було заповнювати під час затримання злодіїв та допиту підозрюваних. Змусити зізнатися — це півсправи. А ось якщо правильно повести допит — якщо полюбиш та зненавидиш підозрюваного належною мірою, — тоді він викладе тобі подробиці, які відкриють очі на справжній стан справ і підкажуть, як поводитися і на що налягати під час допиту наступного підозрюваного. Цього його навчили Арт Де Спейн і батько. У них були цілі коробки зі стенограмами допитів: зізнання кіднеперів, ґвалтівників та іншого сміття. Арт міг би набити морду кожному із них, але частіше погрожував, ніж виконував свої погрози. Престон Екслі руку підіймав зрідка і завжди згадував ці випадки як приклад своїх особистих поразок у ролі поліцейського. Вони зачитували йому ухильні відповіді і змушували вгадувати питання; ділилися із ним обов’язковим для сищика досвідом — спеціальний лексикон слідчого, який розв’яже язика будь-якому співрозмовникові. Вони вчили його, що в кожної людини є кілька рівнів слабкості — одні дошкульні місця злочинець легко розкриває, варто лише на нього трохи натиснути, інших же він соромиться і здасть їх хіба що вправному детективові. Вони плекали в Едові це відчуття уразливих місць. І він його вигострив у собі настільки, що іноді навіть не міг дивитися на своє відображення у дзеркалі.

Вони засиджувалися допізна — двоє вдівців та молодий холостяк. Арт мав бзік щодо серійних убивць — він раз у раз просив його тата знову оживити в пам’яті справу Лорена Атертона: жахливі докази, показання свідків. Престон неохоче ділився спогадами — він волів, аби його слава не потьмяніла із часом від постійних згадувань цього випадку. Але також розглядали і старі справи Арта — Едові було чого повчитися і тут: майже миттєві зізнання, статистика розкриття злочинів на рівні 95 відсотків. Його талант до розкриття злочинів був безсумнівним.

Засинаючи на ходу, Ед спустився на парковку.

— Кря-кря! — почулося раптом позаду, і чиїсь руки розвернули його.

Перед ним був чоловік у дитячій масці — каченяти Денні. Двійка лівою та правою збила з нього окуляри; удар по нирках — і він завалився на підлогу. Наступні удари були по ребрах — після них Ед зіщулився.

Удар в обличчя, перед очима понеслися спалахи; зробивши свою справу, двоє чоловіків пішли геть — один крякав, другий сміявся. Впізнати їх було дуже легко: різкий голос Діка Стенсленда, хода професійного футболіста Бада Вайта.

Ед сплюнув кров і вилаявся їм услід.

Розділ 15

Расс Міллард інструктував четвертий загін Відділу моралі щодо порнографії.

— Порнографічні фотожурнали, джентльмени. Останнім часом нерідко їх знаходять на місцях скоєння злочину, особливо якщо йдеться про справи, пов’язані із наркотиками, букмекерством та проституцією. Зазвичай такі штуки виробляють у Мексиці, тому це перебуває поза нашою юрисдикцією. Але в той же час порнографія зазвичай — це добре організований бізнес, тому що на виробництво матеріалу потрібні великі бабки, а на його розповсюдження — ще й великі зв’язки. Але Джек Драґна — депортований, Мікі Коен — у в’язниці, та й узагалі, він занадто пуританин для таких речей, а Мо Яґєлці і без того є чим опікуватися. Брудні картинки не у стилі й Джека Вейла — той лише трусить букмекерів і потім просаджує всі гроші у казино в Лас-Веґасі. До того ж не схоже, аби все це друкувалося тут — занадто висока якість, як для типографій Лос-Анджелесу. Хлопці з дільниці на Ньютон-стрит перевірили — у місцевих друкарень просто немає технічної можливості друкувати такі журнали. Однак декорації знімків вказують на те, що робили їх десь у Лос-Анджелесі: у вікнах іноді видно пейзажі, які нагадують Голлівуд-Гіллс, та й узагалі — меблювання на фото притаманне типовим дешевим лос-анджелеським помешканням Отже, наше завдання: знайти джерело цього бруду й заарештувати всіх, хто це виробляє, позує для цього та розповсюджує, та й меблювання типове для дешевих лос-анджелеських квартирок.

Джек застогнав. Господи, мисливці на порноділків у 1953-му. Але іншим, здавалося, кортіло погортати картинки або, може, навіть і показати дружинам.

Міллард ковтнув таблетку від серця:

— Хлопці з Ньютон-стрит опитали всіх, хто міг бути пов’язаний із цим, і всі вони заперечують, що мають таке. У типографіях ніхто не знає, де могли виготовити журнали. Журнали показали працівникам Бюро та нашим загонам у відділках по всьому місту, але моделей ніхто не впізнав. Так що, джентльмени, вся надія на вас.

Гендерсон і Кіфка підняли руки; у Стейтіса хіба аж слина потекла. Міллард роздав журнали.

— Вінсеннсе, невже б ти хотів зараз бути десь в іншому місці?

— Так, капітане. У Відділі боротьби з наркотиками.

— Серйозно? А ще?

— Ну, хіба що у другому загоні — вони з повіями працюють.

— Розкрий велику справу, сержанте, і мотай