Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Дзеркало судді 📚 - Українською

Читати книгу - "Дзеркало судді"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дзеркало судді" автора Гілберт Кійт Честертон. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 47
Перейти на сторінку:
до сходів, хто перестрибнув через низьку стінку, — й усі, разом з містером Фрозо, оточили Учителя, якого Томмі тримав за комір однією рукою і струшував час від часу, не рахуючись з привілеями провидців.

— Ну, тепер не втече, — сказав герой дня. — Обшукаємо його, камінь має бути в нього.

Через сорок п’ять хвилин Хантер і Хардкасл, уже не з таким бездоганним виглядом, як раніше, відійшли вбік і подивилися один на одного.

— Ви що-небудь розумієте? — запитав Хардкасл. — Дивовижна таємниця.

— Яка таємниця! — закричав Хантер. — Ми ж усі його бачили.

— Так, — відповідав Хардкасл, — але ми не бачили, щоб він поклав або кинув рубін. Чому ж ми нічого не знайшли?

— Ця штука десь лежить, — сказав Хантер. — Треба краще оглянути фонтан.

— Рибок я не патрав, — сказав Хардкасл, вставляючи монокль. — А вам часом не прийшла на думку легенда про перстень Полікрата[18]?

Роздивившись крізь монокль кругле лице, він переконався в тому, що натяк на паралелі з грецької міфології його співрозмовника ні на що не наводить.

— Може, він його проковтнув, — сказав Хантер.

— Розріжемо Учителя? — пожартував Хардкасл. — А ось і наш хазяїн.

— Як усе це неприємно, — промовив лорд Маунтіґл, підкручуючи сивий вус тремтливою рукою. — Крадіжка, в моєму власному домі!.. Я ніяк не розберу, що він говорить. Ходімо, може, ви зрозумієте.

Вони повернулися до зали. Хантер йшов останнім, і отець Бравн, що бродив по дворику, звернувся до нього.

— Але ж ви і сильний! — весело сказав священик. — Ви тримали його однією рукою, а він теж не зі слабких. Я це відчув, коли ми пустили в хід вісім рук, як ці божества.

Так розмовляючи, вони обійшли дворик рази два й увійшли в залу, де сидів уже сам Учитель у становищі полоненого, але з поставою великого царя.

І справді, його зрозуміти було нелегко. Говорив він спокійно і владно, мабуть, розважаючись при кожній черговій здогадці, й анітрохи не каявся. Радше, він сміявся з того, як вони намарно ламають собі голову.

— Тепер вам трохи відкрилися, — з неподобною поблажливістю говорив він, — закони часу і простору, які ніяк не може осягнути ваша наука. Ви навіть не знаєте, що таке «заховати». Мало того, ви не знаєте, що таке «бачити», інакше б ви бачили так само ясно, як я.

— Ви хочете сказати, що камінь тут? — різко запитав Хардкасл.

— «Тут» — непросте слово, — відповідав містик. — Але я хотів не це сказати. Я сказав, що ви не вмієте бачити.

І він розмірено продовжив у сердитій тиші:

— Якби ви навчилися істинному, глибокому мовчанню, то почули б крик на краю світу. Там сидить подобизна, мов гора. Говорять, навіть юдеї і мусульмани шанують її, бо вона створена не людиною. Перед нею благоговійно застиг паломник. Він підняв голову. Він скрикнув, побачивши багряний, гнівний місяць у ніші, віками порожній.

— Я знав, що ви наділені великою духовною силою, але це!.. — закричав лорд Маунтіґл. — Невже ви перенесли його звідси на гору Міру?

— Можливо, — відповів Учитель.

Хардкасл нетерпляче походжав по кімнаті.

— Я дивлюся на це інакше, аніж ви, — звернувся він до хазяїна, — але вимушений визнати… О, Господи!

Монокль упав на підлогу. Усі повернулися туди, куди дивився політик, і їх лиця осяяло живе здивування.

«Багряний місяць» лежав на кам’яному підвіконні, там, де й раніше. Можливо, це була вуглинка з вогнища або пелюстка троянди, але впав він на те саме місце, куди його поклали.

Цього разу Хардкасл його не взяв, а повівся доволі дивно.

Повільно обернувшись, він знову став ходити по кімнаті, але тепер уже не з нетерпінням, а з якоюсь особливою величчю. Підійшовши до лави, на якій сидів індус, він уклонився, посміхаючись трохи гіркою посмішкою.

— Учителю, — сказав він, — ми повинні просити у вас вибачення і, що важливіше, ми зрозуміли ваш урок. Повірте, я ніколи не забуду, якими силами ви наділені і як благородно їх використовуєте. Леді Маунтігл, — і він обернувся до хазяйки, — ви пробачте мене за те, що я спершу заговорив з Учителем, а не з вами; але саме вам я мав честь запропонувати нещодавно пояснення. Я говорив вам, що є непізнані сили, гіпноз. Багато хто вважає, що ним і пояснюються оповідання про хлопчика, який лізе в небо по мотузці. Насправді нічого цього немає, але глядачі загіпнотизовані. Так і ми бачили те, чого насправді не було. Бронзова рука немовби нам наснилася; і ми не здогадалися подивитися, чи камінь лежить на місці. Ми перевернули кожну пелюстку водяної лілії, мало не нагодували рибок послаблювальним, а рубін весь час був там, де й раніше.

Він подивився на усміхненого Учителя і побачив, що його посмішка стала ширша. Було в ній щось, від чого всі схопилися на ноги, немовби струшуючи з себе ніяковість і незручність.

— Як усе добре закінчилося, — дещо нервово сказала леді Маунтігл. — Звичайно, ви цілком маєте рацію. Я просто не знаю, як благати пробачення.

— Ніхто мене не образив, — сказав Учитель. — Ніхто мене не торкнувся.

І, радісно розмовляючи, усі пішли за Хардкаслом, новим героєм дня; лише вусатий френолог попрямував до свого намету і здивувався, помітивши, що священик йде за ним.

— Дозвольте обмацати ваш череп? — нерішуче і навіть глузливо запитав містер Фрозо.

— Навіщо вам тепер мацати? — добродушно запитав священик. — Адже ви детектив, хіба ні?

Містер Фрозо кивнув.

— Леді Маунтіґл запросила мене про всяк випадок. Вона не дурна, хоч і грається в містику. Ось я і чіплявся до всіх, як маніяк. Якби хтось погодився, довелося б терміново гортати енциклопедію.

— «Шишки черепа»: дивися «Фольклор», — сказав отець Бравн. — Так, ви добряче чіплялися до людей, але як на благодійний базар це зійде.

— Яка безглузда подія! — сказав колишній «шишкознавець». — Подумати тільки, рубін так і лежав.

— Так, дуже дивно, — сказав священик, і його інтонація вразила детектива.

— Що з вами? — вигукнув той. — Чому ви так дивитеся? Ви не вірите, що камінь лежав там?

Отець Бравн кліпнув очима, тоді повільно, дещо розгублено, відповів:

— Ні… як я можу?.. Ні, що ви!..

— Даремно, отче, мовчите, — не відставав детектив. — Чому ви не вірите, що він лежав там весь час?

— Тому що я сам його поклав, — сказав отець Бравн.

Його співрозмовник відкрив рот, та так і застиг.

— Якщо бути точним, — продовжував Бравн, — я умовив злодія, щоб він віддав рубін мені, а потім поклав його на місце. Я сказав, що все знаю, і переконав, що ще не пізно покаятися. Вам не боюся признатися, та Маунтіґли і не роздують справи, бо камінь у них, а тим більше — проти

1 ... 38 39 40 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дзеркало судді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дзеркало судді"