Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська» 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"

339
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»" автора Дар'я Бура. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 112
Перейти на сторінку:
не підвели.

Ще одним цікавим епізодом життя нашої батареї в перші тижні під ДАПом стала поява нашої негласної назви — «невидимки».

* * *

Напруга наростає.

Хочеться відкрити у відповідь вогонь і втихомирити сепарів, що розійшлися не на жарт. Або скористатися тим, що нам вдалося невидимими прошмигнути в ліс, дочекатися ранку. Найгірше для нас, якщо піде команда на кілька пострілів. Ми в такий спосіб себе повністю виявимо. Уже ніхто не думає про відпустку. Всі нервують і переживають. Виставляємо бойову охорону, чергових та збираємося біля багать.

Багаття намагаємося максимально замаскувати, а потім підтримувати тільки жар. У темряві відблиски вогню видно дуже далеко, і дуже добре. Особливо підсвічені верхівки дерев.

Поступово згасають і багаття, остигає жар. Разом із вогнищами гасне і наша посиденькова активність. Починаємо влаштовуватися на нічліг, хто де вважає для себе найкращим.

Хтось моститься в окопі, хтось ближче до залишкового тепла колишнього багаття, хтось залазить у тягач. Дуже холодно і дуже тривожно.

Ранній підйом і очікування теж не надто надихають.

Раптово лунає команда «До бою!». Наші гармати зорієнтовані взводами на різні цілі і на різні напрямки.

Тоді ми ще не знали, що вчорашні обстріли ворога були запланованою артпідготовкою перед новим потужним штурмом раннім морозним ранком у середу, 26 листопада 2014 року. Намагаючись захопити аеропорт, бойовики спозаранку відновили обстріл Донецького аеропорту і селищ Піски та Авдіївка, які забезпечують його фланги. А в районі 21-ї шахти (Петровський район) Донецька розвернувся танковий бій. Бої також почалися за селище Опитне, розта­шоване в тилу аеропорту. Крім того, бойовики намагаються оточити аеропорт з боку Пісків і Авдіївки. Така активність бойовиків була зумовлена зміною стратегії. Крім звичного лобового штурму ДАПу, вони здійснили спробу одночасного захоплення флангових напрямків.

Нам у наших Єбенях складно судити, наскільки готові були наші до такого маневру російських терористів. Однак метушня довкола була неймовірна, ми постійно змінюємо напрямок обстрілу. Активна робота на час відволікає від напруженості. Ми встигаємо зігрітися. Кожен взвод уміло по своєму напрямку. Але потім бойовики розуміють, що атакувати широким фронтом у них не вийде. І переносять свій удар на два основні напрямки — ДАП і Авдіївку.

У цей час працює практично тільки другий взвод. У них починають закінчуватися снаряди на ґрунті. Кілька разів підганяємо тягачі і в результаті вивантажуємо з машин весь боєзапас. Потім від першої і другої гармати починаємо переносити свої снаряди і заряди третій, четвертій та п’ятій.

Бачимо, що триває безперервна канонада, і снаряди вже ось-ось закінчаться ...

Комбат замовляє термінове підвезення боєзапасу з табору. Ми всі в нестерпному і нервовому очікуванні. Раптово сили сепарів видихаються, вони зазнали великих втрат і відступають для перекомплектування своїх лав.

Нам, ясна річ, відкрито тоді не повідомляли, але ми чули, що у двадцятих числах листопада терористи українським бійцям у Пісках і Авдіївці висунули ультиматум. Бойовики вимагали залишити позиції на околицях Донецька упродовж двох днів і відступити.

Виходить, готувалися ретельно до цього штурму.

Іншим відтяжним маневром була пропозиція зробити Донецький аеропорт демілітаризованою зоною. Вивести звідти всіх бійців і помістити спостерігачів ОБСЄ. Завідомо неприйнятний рекламний трюк російських бойовиків. Проте дозволив їм тоді вициганити трохи часу і стратегічної ініціативи.

Щиро кажучи, наш стан дещо пригнічений. Добу тому ми жили в передчутті останнього чергування і вже подумки починали готуватися додому.

Замість цього ми потрапили під обстріл на одній вогневій, переїхали під вогонь на іншу. Всі втомлені, голодні, замерзлі і невиспані. Про відпустку вже ніхто давно не думає. Ми вже навіть не чекаємо, коли приїде на зміну четверта батарея. Ми чекаємо підвезення снарядів і готуємося до відбиття атаки підступного і спритного ворога.

Всі перебуваємо біля своїх гармат. Хтось прочищає, про всяк випадок, клин затвора. Хтось перераховує мізерні рештки, намагаючись прикинути, на скільки вистачить боєзапасу. Хтось перераховує цілевказівки.

«Воюємо, як у Першу світову. Сидимо в окопах і зі ста метрів один одного гранатами закидаємо», — сказав Роман Яковенко і розсміявся. Чудовий, дотепний і дуже тонкий жарт. З дуже точними і не надто гіпертрофованими історичними паралелями. Весь армійський гумор зазвичай будується на перебільшених штампах прояву зашкарублого солдафонського мислення в поєднанні з нестримною тягою головного персонажа за всяку ціну добитися субординації і дисципліни. Тільки один недолік був у Роминого афоризму. Не зовсім він був на часі. Точніше, зовсім не на часі. До того моменту ми вже відкидали свою порцію «гранат» і дивилися, як те ж саме, тільки по нас, тепер робив противник.

Наша артилерійська контрбатарейна боротьба швидше нагадувала шаховий етюд протистояння слона і коня. Восени 2014 року підготовлених батарей у нашому секторі АТО катастрофічно бракувало.

Артилерійська розвідка практично не працювала. І ми були змушені, відпрацювавши цілі, дуже оперативно перекочуватися на нову вогневу. Щоб самим не стати ураженими цілями.

Противник тоді використовував тактику «кочових батарей» і «методику турбуючого вогню». Приблизно уявляючи, звідки ми ведемо стрільбу або де в цей момент можемо перебувати, він висував «гради» або міномети. Які методично відпрацьовували площі, намагаючись таким чином нас накрити.

«Град» встигає випустити весь свій пакет сорока напрямних стволів за 20 сек. Так швидко визначити його координати і передати їх нам наші розвідники, певна річ, не могли. Допотопна техніка не дозволяла.

Тому часто бувало, що ми відкривали вогонь по одній позиції ворога, а він встиг уже переїхати і почати роботу по нас з іншої.

Постійно переміщуючись, вирити окопи або хоча б щілини, ми не могли чисто фізично. Тому маскували гармати гілками, а самі йшли в посадку. Такі заходи були аж ніяк не зайвими. Над нами постійно кружляли «безпілотники» противника.

І «гранати» наші важили 42 кг. І «підривники» до них — заряди — близько 25 кг.

• Зведення новин

Упродовж минулої доби у зоні АТО загинули 2 українських військових, 2 отримали поранення.

Про це повідомив речник Інформаційного центру РНБО Андрій Лисенко.

• За останню добу зафіксовано 47 обстрілів бойовиків позицій сил АТО із різних типів гармат, мінометів, реактивних систем, озброєння танку.

Як повідомляє прес-центр АТО вранці 26 листопада, активність бойовиків зберігається на трьох стратегічних напрямках: Луганському, Дебальцевському та Донецькому.

• Напружена ситуація зберігається в Станиці Луганській.

У середу бойовики обстріляли місто Попасна з «Градів», поранені троє мирних мешканців.

Про це повідомив глава Луганської ОДА Геннадій Москаль на своєму Фейсбук.

Також терористи «ЛНР» у середу ввечері, використовуючи «Гради», знову обстріляли ТЕС у місті Щастя.

Про це повідомляє медіацентр АТО з посиланням на прес-службу батальйону «Айдар».

1 ... 38 39 40 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"