Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

святого Ореста оголити й бити міцно там-таки в ідольському храмі, а святий, починаючи страждання, звів руки горі і сказав: "Поглянь із небес, Боже мій, і допоможи мені, рабу твоєму". Битий був святий без милосердя всіляким знаряддям: палицями, линвами і худоб'ячим жиллям — стільки був битий, що сорок воїнів змінилося і знаряддя зломилося та розтерзалося. І не було цілого місця від ран великих на тілі його, і нутро розсілося. Святий же доблесно терпів, і всі такому терпінню дивувалися. Коли били отак святого, сказав князь: "Принеси жертви богам, і відпущу тебе!" А страстотерпець нічого не відповів. Тоді повелів князь розпеченим залізом його ребра опалити, і поливав лютим оцтом його рани та й сіллю посипав. Відтак мученик, звівши руки горі, рече: "Боже, учини мені знака на добре — і нехай це побачать мої ненависники і хай засоромлені будуть". І, це сказавши, дунув на ідолів, котрі стояли у храмі, і тоді всі вони попадали і в порох розсипалися. Закликав-бо святий до князя, кажучи: "Де є міць богів твоїх, пощо собі не допомагають?" Побігли всі геть із храму, бувши страхом охоплені, вийшов і мученик, а коли вийшов, тоді весь храм потрусився і впав.

Князь же повелів відвести святого у внутрішню темницю і наказав сторожі, щоб не давали йому ані хліба, ані води, але нехай голодом та спрагою морений буде. А святий Орест, увійшовши до темниці, звів руки горі і молився, кажучи: "Господи Ісусе Христе, що навчив мене благочестя з юності моєї і Який відігнав од мене всіляку похіть, облуду та звабу, Котрий створив небо, і землю, і море заради людини, привів у мир святих своїх Авраама, Ісаака та Якова, молю Тебе, не полишай мене, бо я всього себе Тобі віддав. Учини, аби причасником став тих, котрі постраждали за Тебе і наслідували Твоє Царство". Так молячись, святий пробув сім днів у темниці без їжі та пиття. На восьмий день вивів його князь на свій суд і рече до нього: "Окаянний та нечестивий вороже богів наших, чи й далі ти ожорсточений і непокірний будеш? Знай, що коли не поклонишся богам, то лютіші на тебе покладу муки і немилосердно відніму життя твоє, а тіло твоє погане повелю у воді втопити. Відповів святий Орест: "Усякі муки готовий я терпіти, маючи знамення Господа мого Ісуса Христа, зображене на серці моєму". Тоді мучитель наповнився ярості, повелів принести двадцять залізних цвяхів, що були довжиною у п'ядь, і вбити святому Орестові у п'яти. Коли це вчинили, повелів його до дикого коня прив'язати і волочити, доки не помре. І вельми гнано коня, і волочив той його по дорогах та полях, по тернях та гострому камінні, і в тих муках святий страстотерпець Орест віддав духа свого у руки Господу — відтягнений був од міста за двадцять і чотири поприща. Тіло ж його повелів мучитель укинути у ріку, що звалася Фіва. Явився ж на тому місці якийсь чоловік, світлий, як сонце, котрий зібрав мощі святого, поховав на горі, що біля міста Тияна. Богові нашому слава тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.

Цього життя списувачу, який готував його до цього видання друком у святій великій чудотворній лаврі Києво-Печерській, у літо від Різдва Христового 1685, коли вже закінчив писати страждання святого мученика цього Ореста, в одну ніч посту перед Різдвом Христовим, як трохи заснув перед утреннім церковним співанням, звістилося про нього ще більше й таке. Явився йому в сонному видінні святий цей мученик Орест, з веселим лицем позираючи на нього, і сказав йому: "Більше я вистраждав за Христа мук, аніж ти написав". І, це прорікши, оголив груди свої і показав у лівому боці велику рану, що наскрізь до нутрощів сягала, й рече: "Те мені залізом пропекли". По тому відслонив праву руку до ліктя і показав рану на ній супроти ліктя та й сказав: "То мені перерізали", — бачив-бо я в тій рані жили перерізані. Також і ліву руку оголив і на тому ж місці таку ж показав рану й мовив: "І тут мені перерізали". По тому схилився, оголив ногу до коліна й показав над литкою з другого боку супроти коліна рану; також, і другу ногу по коліна оголивши, показав таку ж рану на тому ж місці. "А це мені, — каже, — косою підсікли". Ставши ж зправоруч і дивлячись у вічі списувачу тому, рече: "Бачиш, що більше я за Христа постраждав, аніж написав ти!" Гадав тоді списувач: "Який це є Орест: чи не той, що один із п'ятичисленних мучеників є?" На це супроти думки його святий мученик відповів: "Не той я Орест, що із п'ятичисленних, але той, котрого ти нині житіє писав". Коли ж те йому казав, почув дзвін, що почав благовістити до утрені, і зникло видіння.

У той-таки день пам'ять святого священномученика Милія, єпископа Персидського, який постраждав із двома учнями своїми за Христа.

Місяця листопада в 11-ий день

Страждання святого великомученика Мини

Святий мученик Мина єгиптянин був родом, вірою ж християнин і саном воїн під владою трибуна Фирмиліяна пробув у Котуанській митрополії. Царювали тоді Диоклитіян та Максиміян, нечестиві царі. Коли ж од них вийшло повеління в усі країни, щоб були мучені та вбивані всі християни, які не поклоняються ідолам, і коли були вірні всюди принуджувані до ідольських жертов, тоді блаженний Мина, не терплячи бачити такої біди й не бажаючи зріти пошанованих бездушних ідолів, покинув воїнство своє й рушив у гори в пустелю, ліпше зволяючи жити зі звірами, аніж із людьми, що не відають Бога. І пробував, блукаючи по горах та пустелях, повчаючись у законі Господньому, постом та молитвами очищаючи свою душу і день та ніч служачи єдиному істинному Богові.

Минуло багато часу, відправлявся якийсь празник великий бісівський у місті Котуанському, на який багато язичницького люду зібралося. Чинили всілякі ігри, видовиська, кінські перегони та боріння свої на честь нечестивих богів — на ці видовища все місто з високих місць захоплене дивилося. Того празника духом провидів святий Мина, розпалився ревністю по Бозі і, покинувши гори й пустелі, прийшов до міста і зайшов у середину арени. Став на високу місці, на якому його всі могли б побачити, і велеголосно закричав: "Знайшли мене ті, що мене не шукали, явився я тим, що мене не питали!" Коли це святий зголосив, усі на арені повернули очі свої