Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

Ми все їхали і їхали. Я навіть потроху звикла до нескінченних зльотів й приземлень. Майже. Серце все одно підстрибувало у грудях.

Я вже починала неабияк нервувати через те, що Черепус щез. Що він задумав?

Може, сподівається якось нас витягти?

От тільки як? В сумці повинен був лежати ритуальний кинджал, схоже, драконоборець його не побачив. Утім, я не була впевнена, що Холодний його забрав.

Та й що мені це дає? Навряд чи я зможу вбити рудоволосого уві сні. Нитку- провідник він демонстративно скрутив джгутом і засунув у кишеню нової куртки.

От якби її витягнути, тоді, можна хоча б спробувати втекти.

Нарешті, ми зупинилися. На небі вже тьмяно світив Ронд.

Діставши із сумки ще одну мотузку, драконоборець наблизився до мене.

Тільки не знову!

Мовчки він зв'язав мені ноги, а інший кінець мотузки накинув петлею на шию Райну.

– Не раджу кудись сіпатись. Без мене на тебе чекає тільки смерть в цьому лісі.

Він розвернувся і зник у темряві.

Можна подумати, що з ним мене чекає щось інше, аніж смерть.

Я підтягнула коліна до грудей і поклала на них голову.

Хутро Райна злегка світилося у пітьмі, тож, можна було розгледіти високі кущі й птахів, що час від часу придушено цвірінькали.

Куди він пішов? Я не встигла подумати ще щось, коли просто перед моїм носом з'явився Холодний.

Без слів він жбурнув мені на коліна маленьку червону баночку. Таку крихітну, що помітити її не знаючи, що це, було важко.

Я підняла голову і мовчки вказала очима на пса, що почав гарчати поруч. Черепус якось недобре вишкірив свої зуби. Він щось задумав!

Швидко, поки не повернувся драконоборець, я якомога обережніше відкрутила кришечку й зануривши мізинець усередину, намазала бальзам на губи.

Я зварила цей бальзам для Мори Грейс. Її чоловік був справжньою скотиною. І понад усе, ця скотина любила три речі: випивку, бійку і жінок. Біда полягала в тому, що останні дві він зазвичай поєднував. Спершу бив бідну жінку, а потім ліз зі своєю любов'ю. Коли вона прийшла до мене вперше, то просила дати їй отруту, таку, яку б не розпізнав артефакт, та я відмовилася. Натомість під час ярмарку, віддала їй маленьку баночку. Бальзам паралізував жертву, а потім присипляв.

З того дня, вона купувала його щомісяця. Синці з її обличчя зникли, щоправда, чоловік так і залишився сволотою.

На якусь мить мене охопили сумніви. Навіть якщо все вийде, як далеко я зможу втекти? Та й куди? Додому? Не можна. Повернутися до матері? Ні за що! Скільки часу мине перш ніж цей мисливець на відьом мене знайде? А коли знайде, то, що зробить?

Чи не краще просто змиритися?

Я трухнула головою проганяючи такі думки. Ні! Я маю спробувати. Хоча б спробувати!

З-за кущів знову з'явилася широкоплеча фігура мого поневолювача.

Він глянув на Черепуса. В напівтемряві важко було зрозуміти його реакцію, проте я майже шкірою відчула злість чоловіка.

Він кинув на землю сухі гілки й діставши із сумки вогняний артефакт, запалив вогонь.

– А я думала драконоборці зневажають магію! – сказала насмішкувато.

– Тебе це може здивувати, моя солодка, та ми не варвари, що заперечують користь від використання магії. За певних обставин.

– Справді? Та я вже бачу який ти не варвар.

Вогонь весело запалав, випромінюючи тепло і викликаючи бажання погріти змерзлі руки.

– Ти не залишаєш мені вибору. – спокійно відповів він.

– Як зручно для тебе, звинуватити у всьому дівчину, що врятувала тобі життя. – я трохи помовчала і додала – Тепер мені здається, що, тоді, вночі ти був більше чоловіком, аніж зараз.

Я хотіла його розізлити, хотіла, щоб він схилився до мене, а тоді треба було просто торкнутися його губ. Більше нічого.

По його лицю ковзнула тінь і він дуже повільно, зробив до мене кілька кроків.

Присівши поряд, схопив мене за підборіддя і змусив дивитися у свої жовті звірячі очі.

– Знаєш, Даная, ти мені навіть подобаєшся, такий дух, така жага свободи. Тим цікавіше буде тебе зламати. Ти ж не думала, що я не зрозумію що ви тут із твоїм прислужником задумали?

Мимоволі, в мене розширилися очі від подиву. Ми ж не вимовили жодного слова!

– Бачу, ти здивована, кохана. Так от – запах, моя хороша. Запах. Твої губи пахнуть інакше. Тож, наступного разу, спробуй щось інше.

Його великий палець торкнувся моєї нижньої губи, проводячи туди-сюди.

Від доторку теплої загрубілої шкіри, хвиля приємного тепла прокотилася тілом.

– Я не хотів цього робити, та ти сама напросилася. – сказав він хриплим голосом.

Всередині все похололо, коли одним точним рухом він схопив Холодного за тонкий кістяний хвіст.

Мій вірний друг не зронив жодного звуку, а просто зло дивився на драконоборця.

– Прошу, не треба! – я спробувала встати, щоб схопити його за руку, та пес смикнув мотузку і я впала на землю.

– Не переживай, Даная, я його не вб'ю, та буде трохи боляче.

Я з жахом дивилася, як чоловік підніс руку до маленьких реберець Холодного. Цупкі пальці схопили тоненьку кісточку і з силою потягнули на себе. Кістка відділилася від хребта і Черепус закричав.

Одночасно з цим, я відчула такий сильний біль у животі, що просто скрутилася і завила, наче дикий звір.

В голові закрутилося і я втратила свідомість.

Коли знову прийшла до тями, то не одразу зрозуміла де я, та піднявши очі, побачила над собою ненависне лице.

– Наступного разу, перед тим, як зберешся мене обпоїти, добре подумай.

Я відсахнулася він нього і поглядом пошукала Черепуса. Він лежав поряд і уривано дихав, очі закриті.

– Що ти з ним зробив, сволота? – зашипіла я.

– Якщо не хочеш, щоб я залишив його взагалі без ребер, вибирай слова, коли звертаєшся до мене.

– Та пішов ти! – гаркнула у відповідь.

– Я попередив, Даная. З ним нічого страшного, поспить і буде як новенький, тільки ось це – він покрутив між пальцями тонку кістку – не дасть йому відлітати від мене далі, ніж на п'ять марів. – чоловік запхав свій трофей у шкіряну сумку, що висіла на його поясі.