Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

Ось і що йому треба, питається?

Це я поки одна. Зараз принесуть моє замовлення, і буду разом з яєчнею та рисом.

- Ви не проти скласти мені компанію на вечерю? - мою затримку незнайомець сприймає занадто дивно.

Правильніше назвати, нахабніє чоловік. Відсуває собі стілець і вмощується, як ніби сюди запросили. На тобі, приїхали.

Сиджу очманіла, часто кліпаю.

- Я вже замовила собі вечерю, - намагаюся так натякнути, що нічого на мої найдешевші страви з меню ненажерливий рот роззявляти.

- Моє замовлення вони теж готують, - звабливо посміхається, і не думаючи нікуди йти. - Мене звуть Олександр. Вважаю, нам вже час познайомитися.

Чого?

Манери, звичайно, у Олександра... нагадують когось.

Відразу помітно, що напористий мачо і самовпевненість поперед нього біжить. Стильно одягнений, світить білозубою посмішкою, на руці поблискує циферблат годинника з дорогоцінного металу з діамантами.

Без чаю й свого замовлення все одно не піду. У компанії вечеряти все-таки веселіше. А то знову почну сумувати, згадуючи зраду Віті і підлість Маринки.

І в той же час не забуваю про наказ боса. Мені не можна ні з ким зближуватися з чоловіків до кінця договору. Так, не можна.

А чому тоді босові можна?

Кирило там, напевно, розважається, навряд чи згадує про якусь помічницю. Потрібна я йому триста років. Хоча все ж потрібна для його підступних хитрих планів.

Гаразд, Вікою не буду знайомитися.

- Віолетта, - тихенько бурмочу.

- Гарне ім'я, - підхоплює Олександр. - І яким же тебе вітром сюди занесло, Віолетто?

- Північно-східним?

Ну я так, припустила. За прогнозом синоптиків мало стежу.

Олександр розсміявся на весь ресторан.

- А ти з гумором, дівчина. Палець до рота не клади.

- Навіщо мені чужі пальці в роті? Від них не наїшся.

У цей час приносять спочатку страви для Олександра. Потім для мене. Ну, порівнювати нічого. У нього вечеря панська. Багато тарілок наставили з дорогими закусками і гарячою ароматною запеченою картоплею з рибою.

Дивлячись на мою скромненьку вечерю, або на те, як я накидаюся на неї від нестерпного голоду, мій сусід за столиком робить додаткове замовлення.

- Мені вистачить, мені багато не треба, мгум-гум, - відмовляюся з повним ротом.

- Та годі тобі. В цьому готелі так нудно, а з тобою веселіше. Мені пригостити не проблема. Всі б таким чином вирішувалися проблеми, тоді б я й лиха не знав.

- А яке ви знаєте лихо? Ваші речі викидали у під'їзд? Вигнали зі знімної квартири? Чи хлопець віддав каблучку пихатій коняці?

Олександр хитає головою.

- Ех, відчуваю, не обійдемося ми одним чаєм. Краще я замовлю нам чогось міцніше.

- Ні-ні, мені не можна. Сьогодні лихо одне, а завтра з самого ранку зустрічатися з іншим лишеньком. А той взагалі нахаба рідкісний. Я вже й намагаюся, вчу свою роль. Але ж догодити складно! З незадоволеним бурчанням каже мені: Мало пристрасті, ти дівчина або дубові двері?»

- От сволота! - підтримує мене Олександр.

- Та капець! Прибила б, але він мій бос і платить.

Разом з вечерею язик дедалі розв'язується сам собою. Скільки натерпілася за останній час, і ні з ким було навіть поділитися.

Батькам, звичайно, кажу тільки добрі новини. Якщо правда до них дійде, то тато за мною відразу надішле ченців. Стільки гріхів набралася, що аж страшно. Мої батьки все ще думають, що у мене є Вітя, він мій наречений, і незабаром до них приїде за благословенням. Тож, мені ще зізнаватися попереду.

- Слухай, Віолетто. То може я тобі біту дам? Поб'єш скла в машині колишнього. Чудова тема. Мені так одна коза зробила.

- Ой, ні. Інакше буду, як твоя колишня коза. Не хочу потім мекати.

- Еге ж, ти ще спробуй такою стати для початку. Ця тварюка прикидалася милою і доброю, бігала за мною і в рот заглядала закоханими оченятами. Нічого з нею особливо не планував, але й інших на той час не заводив. Потім якось засік її в машині мого знайомого за дуже захоплюючим заняттям.

- Малювала?

- О так, в районі ширінки.

Ох, прикриваюся серветкою. Такі відвертості мене сильно бентежать.

- Тобто, вона зраджувала?

- Ні, вона працювала. Ми з приятелем з'ясували, що обробляла відразу трьох. На всіх її вистачало, тварюка бездонну. Виходить, я прикрив її бізнес і вона мені новий Бентлі роздовбала.

- Оце ж треба таке. З глузду з'їхати, - дивуюся я. - Хоча вам ще пощастило, що з Маринкою не зв'язалися, та б не відчепилася від годівниці ні за що. На мене з усіх боків готові накинутися. Через боса хочуть покусати, і наречена колишнього ненавидить і постійно чіпляється.

- Роби вигляд, ніби ти про них забула. Ну знаєш такий вигляд, діловий: "Еу, хто ви, ми хіба знайомі? Нагадайте про себе, якщо це важлива для мене інформація». Дарую тобі свою фішку. Користуйся на здоров'я.

Давно я не сміялася так, як з Олександром. Знала б, сама б до нього підсіла.