Читати книгу - "Зустріч яка змінила моє життя, Ліліанаа"

я прокинулася від звуку будильнику..не через сон? мені вперше за довгий час не приснився той кошмар..

я пішла у ванну, вмилася та зробила всю ранкову рутину. зайшла на кухню, де були мама й тато

 - доброго ранку - тихо сказала я і сіла за стіл

 - доброго ранку, квітка, а чому без настрою? - тато торкнувся моєї руки звертаючи на себе увагу

 - я прокинулася від будильника, не від кошмару. тобто тільки з'явився цей Давид і кошмар зник так різко як і з'явився, ну це якось занадто дивно, мені це не подобається - мама підійшла до мене

 - Давид?

 - угу - вона сіла поруч

 - його ж ім'я на "Д", як у всіх твоїх попередніх снах

 - квітко, будь з ним обережніша - я глянула на тата

 - та йому як і мені 17, нічого зі мною не станеться. я снідати не хочу, в школі поїм. смачногоо! - я повернулася в кімнату, вдяглася і взяла рюкзак, спустилася в низ попрощалася з батьками і пішла до школи, зайшовши в клас не було нікого..окрім мого сусіда по парті, я сіла на своє місце

 - привіт - привіталася я, але він не відгукувався. я стряхнула його за плече і він відразу підняв голову з парту

 - Давиде, ти заснув на парті? - я дивлюсь на нього

 - так, вибач, пізно спати ліг. працював - відмахнувся він

 - добре, в разі чого будити більше не буду - я взяла телефон і подзвонила до Емілі

 - ало, чому тебе немає?

 - ...

 - і ввечері ми не зустрінемося, вірно?

 - ...

 - шкода, одужуй - я вимкнулася і поклала телефон

 - може після школи прогуляємося? - запропонував Давид

 - ні, дякую. змушена відмовити

 - ти не хочеш чи я тобі не подобаюся?

 - Давиде, я просто не хочу з тобою йти на каву. запроси когось іншого - я відкрила книжку і зробила вигляд наче готуюсь до уроку 

після перших двох уроків, я пішла в магазин біля школи і купила собі каву з булкою. повертаючись в школу бачу як мені на зустріч йде Давид

 - а я тебе шукав

 - знайшов, щось хотів?

 - хотів, щоб ти сходила зі мною в магазин, але ти вже звідти йдеш 

 - іншим разом може сходимо, а зараз я піду в школу - я обійшла його і пішла в школу, але ж я відчуваю, що ззаду мене хтось йде, хоча могли б обійти. я повертаюсь і бачу як переді мною стоїть Давид

 - ти чому за мною йдеш?

 - ну в школу на урок з тобою

 - ти ж в магазин хотів піти

 - передумав

 - Давиде, ти тут другий день вчишся. чого крутишся навколо мене?

 - просто ти мені сподобалась - його впевнений погляд наче пропалює мене 

 - вибач, але ти мені ні. ми просто однокласники 

 - ми ще подивимося на це - він впевнено усміхнувся і пройшов повз мене не оглядаючись. я розізлилася і пішла в школу, зайшовши клас я мовчки сіла на своє місце. старалася не звертати на нього уваги 

наступним уроком у нас була біологія, мене і ще декількох моїх однокласників попросили зробити презентацію. 

 - Камелія, бери флешку і виходить до дошки - я взяла рюкзак і відкрила кишеню в яку поклала флешку, але..але її не було. я точно знаю і пам'ятаю як поклала її!

 - Ольга Степанівна, я забула флешку вдома - вона незадоволено зняла свої окуляри

 - на тебе ніколи покластися не можна, твоя мама була набагато відповідальніша - виприснула вона як змія свою отруту

 - я зробив презентацію, можна вийти розказати? - перервав нас Давид

 - виходь, нам всім класом буде цікаво - Давид вийшов до дошки підключив флешку та відкрив презентацію, я навіть не дивилася, перевіряла всі відділи рюкзака в пошуку флешки. коли я вже точно зрозуміла, що її немає я зітхнула і глянула на презентацію Давида. моєму шоку і обуренню не було меж

 - Давиде, це ж моя презентація! ти вкрав мою флешку! - перервала його, він глянув на мене з підлою посмішкою. Ольга Степанівна зробила крок до моєї парти

 - Камелія, а ну замовкни! ти на уроці, май повагу до однокласників. те, що ти забула флешку вдома, не означає, що Давид вкрав її в тебе

 - та ви Давиду навіть не казали про презентацію! це було завдання для мене, Льоші, Стаса, Емілі і Софії! 

 - замість тебе його зробив Давид, може спитав у однокласників. свої претензії залиш при собі і не зривай урок - вона повернулася і слухала розповідь Давида. 

невдовзі коли він повернувся на своє місце, він повернув мені флешку, я глянула на нього. але мовчала. не хотіла, щоб Ольга Степанівна знову волала на весь клас.

як тільки закінчився урок, Давид вийшов з класу. я вийшла за ним, він підійшов до хлопців з нашого класу

 - Давид! - я підійшла до нього, він повернувся і посміхнувся

 - слухаю маленька - ця його впевнена посмішка, дратує аж! хлопці за його спиною пішли зрозуміли, що тут буде

 - ти вкрав мою флешку! - дивлюсь йому прямо в очі, що я бачу? я бачу, впевненість, спокійність, насмішку

 - не вкрав, а взяв. я ж тобі її повернув 

 - але я була повинна розповідати матеріал з презентації, не ти! - він схватив мене і закрив рот рукою і тихо шепоче на вухо

 - маленька, це війна. будь тепер обережніша - він мене відпустив і зник серед учнів школи.