Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"

– Це було не запитання, а ствердження. Я сказав, що ти кидаєш навчання з наступного тижня, - пролунало, наче грім серед ясного неба, і я розгублено підхопилася, чіпляючись пальцями за край столу.

- Але чому? - Я вже знала, що тато не в захваті від мого захоплення, але ще ніколи раніше він не забороняв мені займатися тим, що мені подобається.

- Тому що ця справа не підходить для дочки лорда Ради! Ви загралися, юна леді, - далі я вже просто не слухала, кинувшись геть із непривітної їдальні, що стала для мене, наче клітка.

«Ненавиджу! Ненавиджу! Ненавиджу!», - билося в голові. - «Краще б я народилася хлопцем!», - вперше я була настільки пригнічена.

Увірвавшись у власну кімнату, я вражено застигла, розглядаючи дивовижну бірюзову сукню, яка так і приковувало мій погляд. Так, пані Піорі дійсно постаралася, і мені було дуже шкода, але я все ж таки не планувала скористатися її творінням.

Витягнувши з шафи запасну академічну форму, я швиденько переодяглася, кинула в похідний рюкзак мішечок з монетами і одразу вибралася з вікна, таємно залишаючи батьківський особняк.

План, про який було страшно замислюватися ще тиждень тому, став єдиною соломинкою, за яку я зараз трималася. Ось дізнаюся, що Великий Лорд не мій батько, і мені стане легше. Адже має стати?

Поки мої думки ширяли серед грандіозних планів подальшого життя без владного батька, встиг підійти мій трамвайчик, на якому я й планувала потрапити на околицю столиці. Все ж таки в центральній лікарні мене цілком могли впізнати, а так залишався хоч якийсь шанс пройти перевірку інкогніто.

Зайнявши самотню лавочку в самому кінці новомодного транспорту (до речі, це один із впроваджених правителем засобів пересування, доступних буквально всім жителям Драконячих Островів), я задумливо подивилася у вікно, намагаючись подолати свої внутрішні переживання.

Десь там в глибині ковзала зрадлива думка про те, а чи хочу я взагалі знати правду? Але її відразу ж замінила інша: навчання в академії зараз для мене було важливішим, ніж плани мого батька вдало видати заміж свою недбайливу дочку.

Під мірний стукіт коліс я дісталася невисокої будівлі з помітною вивіскою «Лікарня імені златовласої драконячої імператриці».

Вискочивши на найближчій зупинці на вулицю, я із сумнівом покосилася на вхід, що темнів попереду.

- Нужбо, боягузка. Зроби це зараз, або забудь назавжди, – я схопилася долонею за обшарпану ручку і впевнено увійшла до пустого холу.

Всередині мене зустріли цілковита тиша і непроглядна темрява. Проморгавшись, я все ж таки змогла помітити стійку реєстратури, за якою на мене чекала сива старенька.

- Кхм... Вибачте, я можу тут пройти тест на батьківство? - Підійшла ближче, придивляючись до своєї співрозмовниці.

- Можеш. Сто шостий кабінет. Процедура коштує п'ять монет сріблом, - проскрипіла стародавня дракониця, простягаючи перед моїм обличчям долоню. - Платити одразу, а то втечеш ще не заплативши, - посміхнулася, наче я була схожа на злісну порушницю законів.

Відрахувавши рівно п'ять монет, я простягла їх адміністратору, спостерігаючи за тим, як гроші спритно зникли у кишені незнайомки. Після цього вона вказала мені на ліве крило будівлі, і я слухняно поспішила у вказаному напрямку.

А як тільки я наблизилася до дверей із заповітним номерком, старенька відразу ж обігнала мене, першою вдираючись у кабінет. І чи варто було дивуватися, що я помітила спритну леді за столом прийомного цілителя.

- Руку клади на стіл, - скомандувала сивоволоса пані, і відразу ж вчепилася в мою долоню, проколюючи безіменний палець величезною голкою.

- Ай! - Від несподіванки спробувала висмикнути свою кінцівку, але де там, бабця тримала міцно.

- Результати будуть в понеділок, - як ні в чому не бувало прошелестіла цілителька, зливаючи мою кров у невеличку пробірку.

- А чи не можна якось прискорити цей процес? - З надією подивилася на співрозмовницю, але та лише повторила сказану раніше фразу:

- В понеділок, - сперечатись я вважала марним заняттям, тому лише ствердно кивнула, залишаючи чудернацьке приміщення, і його не менш дивну господиню.

Практично вискочивши надвір, я поспішила на зупинку, де розмістилася в очікуванні трамвая. А щойно швидконогий магічний «звір» наблизився, я відразу ж впорхнула всередину, полегшено при цьому зітхнувши.

Ну і поїздочка!

Нервово пересмикнула плечима і подивилася на акуратненький артефакт у себе на руці, відзначаючи, що до зустрічі з правителем залишалося не так вже й багато часу. Адже Ріггард Драгонійський завжди славився своєю пунктуальністю. Тому мені запізнюватися аж ніяк не можна!

Діставшись найближчої портальної станції, я рішуче вбігла в порожню будівлю і віддала магу свої останні заощадження, назвавши координати Академії.

- Тут недостатньо, - приголомшено застигла, дивлячись на співрозмовника з благанням. - Треба ще три монети сріблом, - не поступався цей хапуга, але й у мене цього разу не було вибору.

- Я занесу вам пізніше, слово честі, - ніколи ще не відчувала себе більш приниженою, але час невблаганно стікав, не залишаючи мені шляхів для відступу.

- Ні, - невже по мені не видно, що я студентка академії?

- Будь ласка, допоможіть мені всього разочок, - майбутня зустріч набагато важливіша за мою гордість, до того ж про це все одно ніхто не дізнається.

- Я ж сказав…

- Ось, візьміть за мене і за цю юну леді, - я різко розгорнулася, збираючись подякувати…
- Доброго дня, лорде Альміре, - … старшому братові свого найлютішого суперника у навчанні.

Великий Дракон-предок, яка ганьба…

- Прошу, - спадкоємець Першого Лорда ніяк не відреагував на розшаркування портального мага, пропонуючи мені зайняти місце в магічному колі, щоб через мить ми опинилися в Академії.

- Дякую, - прошепотіла зніяковіло, з цікавістю розглядаючи гарного молодого чоловіка. - Щойно я доберуся до своєї кімнати, відразу ж поверну вам борг, - але спочатку я маю вже бігти до малої головної зали, інакше просто запізнюся на зустріч.