Читати книгу - "Скорочено Мойсей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
"Не гасіте ж святого огню, Щоб, як поклик настане, Ви могли щиросердно сказать: "Я готовий, о пане!"
XII
Мойсей залишився один. Він щиро молив Бога озватися до нього "...ще раз, як колись на Хориві!", підтримати його у скрутну годину.
Проводир згадав свою сорокарічну працю, коли він намагався зробити з рабів народ по Божій уподобі. Сорок років Мойсей, як коваль, "...клепав ...серця і сумління народу", але, здається, даремно. В нього з'явились сумніви — чи все він робив так, як заповідав Єгова:
"І ворушиться в серці грижа: Може, я тому винен? Може, я заповіти твої Не справляв, як повинен?"
Мойсей благав Бога озватися до нього, але "...мовчала пустиня німа..."
XIII
Раптом Мойсей почув голос. Він подумав спочатку, що це його внутрішній голос, що говорить його "власне горе шалене", але хтось промовляв до нього.
Голос почав допитуватися, чому Мойсей, власне, повів народ Ізраїлю. Може, пророк з гордощів розпочав свою справу, може, він відчував сором від того, що був "братом рабів", і хотів зробити народ таким, щоб йому було мило дивитись на нього.
Голос став спокушати Мойсея, намагаючись довести йому марність справи, якій він присвятив життя:
"Може, голос, що вивів тебе На похід той нещасний, Був не з жадних горючих купин, А твій внутрішній, власний?"
Від цих ворожих слів Мойсей відчув себе ще самотнішим. Пророк запитав свого співрозмовника, хто він, і почув відповідь:
"Я Азазель,
Темний демон пустині".
XIV
Мойсей дедалі більше впадав у розпач. Він став сумніватися у вірності шляху, обраного сорок років тому. В його серці "...важка боротьба ішла з самим собою".
Може, єврейський народ міг би залишатися в Єгипті і Датан має рацію, кажучи, що "старі гнізда лишили, а новії здобути нема ні охоти, ні сили?"
Мойсей благав Бога озватися до нього, але в степу чути було лише квиління гієни та шелест гадюки.
XV
Євреї побачили здалека дивну картину. На верхівці гори стояла якась гігантська постать, простягши до неба розкинуті руки. Це Мойсей, стоячи на молитві, розмовляв з Богом.
Пророк стояв на вершині цілий день. Вже заходило сонце, і колосальна тінь Мойсея, як і вранці, падала на єврейські шатри. Люди боялися, щоб Мойсей не прокляв їх, бо "від такої молитви тремтять землянії основи" і "дрижить трон предвічний Єгови".
XVI
Залягла на горі ніч, і Мойсей, який увесь день стояв на молитві, впав непритомний. Зненацька він почув голос, який здався йому голосом його матері, яка жаліла свого сина. Згодом цей голос став промовляти слова, які мали підірвати віру Мойсея в могутність і непохибність Єгови. Голос твердив, що Бог не може керувати ні поодиноким камінцем, ні навіть пилом, а не те що народом! Голос розповів легенду про відомого з давньогрецької міфології сліпого гіганта Оріона. Оріон ішов до сонця, щоб здобути зір. Оскільки він не бачив, куди йти, за поводиря собі узяв хлопця. Хлопець, що сидів у нього на плечах, мусив показувати сліпому дорогу. Оріон ішов вже багато часу, але до сонця не наближався, бо хлопець завжди показував в інший бік — туди, куди поверталося світло. Першу половину дня хлопчик вів його на схід, потім — на південь, далі, під вечір, на захід.
Голос пояснив, що гігант — це "людськість уся", яка поспішає до "незримої ціли", прагнучи осягнути невідоме і фантастичне, руйнуючи при цьому "рідне й знайоме". Хлопчик — це "логіка фактів", яка кепкує з людства.
І почувся тут демонський сміх, Як луна його слова.
XIX
Враз задрижала земля, гуркнув грім, знялася буря, Мойсей марно чекав голосу Бога. Бочався град, дощ — і тут не з'явився Єгова. Нарешті все стихло, "лиш води дзюрчать", повіяв легкий приємний вітерець, і Мойсей відчув — до нього говорить Бог:
"Маловіре, ще ти не почавсь В материнській утробі, А я кожний твій віддих злічив, Кождий волос на тобі".
Єгова пояснив Мойсею, для чого вивів синів Ізраїлю з Єгипту. Треба було духовно й фізично зміцнити обраний народ, підготувати його до майбутніх випробувань. Дарма що край обіцяний малий і непоказний, бо "...тісна і вузька і найбільших колиска". Якщо б євреї залишились у Єгипті, то вони б "присмоктались до скиби", їм же судилося "...світ здобувать, його соки і скарби". Адже поступ людства — не матеріальний добробут, не скарби земні, не "хліб золотий", а пошук духовності, невгамовна жага вдосконалення. Саме цей шлях веде до "обітованого краю":
"Ось де вам вітчина осяйна, З всіх найкраща частина! Лиш дрібненький задаток її Вам отся Палестина".
А оскільки Мойсей "на момент" засумнівався в Бозі, йому призначено, вже побачивши обіцяний край, не вступити до нього і вмерти перед самим порогом своєї мети. Так вирішив всемогутній Єгова:
"Тут і кості зотліють твої
На взірець і для страху
Всім, що рвуться весь вік до мети
І вмирають на шляху!"
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скорочено Мойсей», після закриття браузера.