Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

Входячи в ворота управління поліції, Швейк промовив:

— І незчулись, як уже тут. Ви часто ходите «Під келих»?

Саме тоді, як Швейка вели до приймальні канцелярії, у кнайпі «Під келихом» пан Палівець передавав справи заплаканій дружині, по-своєму заспокоюючи її.

— Не плач, не реви! Що вони мені можуть зробити через обісраний портрет цісаря?

Ось так мило й чарівно вступив бравий вояк Швейк у світову війну. Істориків, без сумніву, цікавитиме той факт, що він передбачав далеке майбутнє. Правда, ситуація пізніше склалася інакше, аніж Швейк викладав її «Під келихом», але він не мав дипломатичної освіти, і це слід взяти до уваги.

БРАВИЙ ВОЯК ШВЕЙК В УПРАВЛІННІ ПОЛІЦІЇ

Сараєвський атентат[15] наповнив управління поліції численними жертвами. Тягали одного за одним, а старий інспектор у приймальні канцелярії добродушно казав:

— Вам цей Фердинанд боком вилізе!

Коли Швейка замкнули в одній з численних камер другого поверху, там уже сиділо ціле товариство — шестеро осіб. П’ятеро примостилися навколо столу, а в кутку на нарах, немов тримаючись осторонь від них, чепів чоловік середніх років. Швейк почав розпитувати, за що кого замкнули. Від п’ятьох, що сиділи біля стола, дістав майже однакову відповідь:

— «Через Сараєво», «через Фердинанда», «через вбивство пана ерцгерцога», «за Фердинанда», «за те, що в Сараєві пана ерцгерцога спровадили на той світ».

Шостий, який цурався тих п’ятьох, сказав, буцімто він тому не хоче мати з ними нічого спільного, щоб на нього не впало якесь підозріння; він, мовляв, сидить тут лише за спробу вбивства з метою пограбування одного дядька з Голиць. Швейк підсів до товариства змовників, які вже вдесяте оповідали, як вони вклепалися в цю історію — їх усіх, крім одного, спіткало це в шинку, винарні або в кав’ярні. Винятком був надзвичайно гладкий пан в окулярах із заплаканими очима. Його заарештували вдома, на квартирі, бо за два дні до замаху в Сараєві він оплатив «У Брейшки» рахунок за двох сербських студентів політехніки; до того ж, таємний агент Брікс бачив його п’яненьким у їхньому товаристві в «Монмартрі» на Ржетєзовій вулиці, де він за них також платив, як це стверджував його власний підпис у протоколі.

На попередньому слідстві в поліції він у відповідь на всі запитання лише одноманітно квилив:

— Я маю паперову крамницю.

На що діставав таку ж стереотипну відповідь:

— Це вас не виправдовує.

Невеликий на зріст пан, якого схопили у винарні, був учителем історії і намагався викласти власникові винарні історію різних атентатів. Його заарештували саме тоді, коли він закінчив психологічний аналіз кожного замаху словами:

— Ідея атентату так само проста, як «колумбове яйце».

— Зовсім така, як те, що вас чекає панкрацька тюрма, — доповнив його висновок при допиті комісар поліції.

Третій змовник був головою добродійного товариства «Доброміл» в Годковічках. У день атентату «Доброміл» влаштував гуляння з концертом. Прийшов жандармський вахмістр і звернувся до присутніх, щоб вони розійшлися, бо, мовляв, Австрія в жалобі, на що голова «Доброміла» добродушно відповів:

— Зачекайте хвилинку, нехай дограють до кінця «Гей, слов’яни»[16].

Тепер він сидів з похнюпленою головою і нарікав:

— У серпні відбудуться перевибори правління, і коли я до того часу не повернуся додому, може статися, що мене не оберуть. А мене вже десятий раз обирають головою. Я цієї ганьби не переживу.

Дивну штуку утнув небіжчик Фердинанд четвертому заарештованому, людині бездоганного характеру і незаплямованої репутації. Цілі два дні він уникав будь-яких розмов про Фердинанда і раптом увечері в кав’ярні за мар’яжем, б’ючи хрестового короля козирною дзвінковою сімкою, сказав:

— Сім кульок, як у Сараєві.

П’ятий, котрого, як він сам казав, посадили «через це вбивство пана ерцгерцога в Сараєві», ще й сьогодні був з наїжаченими від жаху волоссям і бородою, чим дуже нагадував кошлату болонку. В ресторані, де його заарештували, він узагалі не тільки не вимовив ні слова, а навіть не читав і газет про вбивство Фердинанда. Він сидів сам-один біля столика, коли до нього підійшов якийсь пан, сів навпроти і швидко запитав:

— Ви про це читали?

— Не читав.

— Знаєте про це?

— Не знаю.

— А знаєте, про що йдеться?

— Не знаю, мене це не цікавить.

— А все ж таки вас це повинно було б цікавити.

— Не знаю, що б мене могло цікавити? Я викурюю сигару, випиваю кілька кухлів пива, вечеряю, а газет не читаю. Газети брешуть. Навіщо мені хвилюватися?

— Значить вас не цікавить це вбивство в Сараєві?

— Мене взагалі не цікавить жодне вбивство. Хай собі буде в Празі, у Відні, в Сараєві чи в Лондоні. Для цього є державні установи, суди і поліція. Якщо когось десь уб’ють, то так йому й треба — чому ти, бовдуре, був такий необережний, що дозволив себе вбити?

Це були останні його слова у тій розмові. Відтоді він кожні п’ять хвилин лише голосно повторював:

— Я не винний, я не винний.

Ці слова він вигукував і в воротах управління поліції, ці слова повторятиме, коли його везтимуть до карного суду в Прагу, і з тими словами він увійде до своєї тюремної камери.

Вислухавши усі ці страшні змовницькі історії, Швейк вважав за доцільне розтлумачити усю безнадійність їхнього становища.

— Усім нам натруть морди, — почав він свої слова розради, — а те, що ми вийдемо сухими з цієї халепи, така правда, як воша кашляє. Для чого ж тоді поліція, коли не для того, щоб за наші дурні язики дерти з нас лика. Коли вже прийшли такі небезпечні часи, що у ерцгерцогів смалять, як у зайців, то нехай ніхто не витріщає баньки, коли його тягнуть до управління поліції. Все це робиться заради помпи: треба ж Фердинандові перед похороном зробити рекламу. А що нас тут, як чортів у пеклі, то ще й краще, буде веселіше. Коли я ще був на військовій службі, під замком не один раз сиділа половина роти. Отаких невинних, що їх засудили ні за цапову душу, було й було. Та не лише на військовій службі, а й у судах. Пам’ятаю, раз засудили одну бабу за те, що вона задушила своїх новороджених близнят, хоч вона присягалася, що не могла задушити близнят, бо у неї народилося лише одне дівчатко, яке їй вдалося задушити безболісно, ані