Читати книгу - "Нюрнберґ-2, Левко Лук'яненко"

Ця релятивістична мораль, виправдовуючи так званими інтересами пролетарської революції убивства безвинних людей та інші найпідліші дії виховала абсолютно аморальних людей, справжніх аморальних монстрів. На жаль, такими аморальними типами переповнені офіційні структури кучмівських органів державної влади. Державу вони перетворили в дірявий мішок — скільки б народ не намагався його наповнити, з нього все випадає в злодійські закордонні банківські рахунки та закордонні «хатинки». Не запрацюють заводи й фабрики, якщо капітали не залишаються в Україні, а їх вивозять за кордон.

Відродження України і, зокрема, виведення економіки з глибоченної кризи залежить від подолання аморальности і повернення до нормальних традиційних норм поведінки.

Позаяк комуністична аморальність породжена комуністичною ідеологією, то національно-державницькі сили наполягали й наполягають на широкому публічному розгляді комуністичної ідеології та практичної діяльности КПРС з метою юридичної оцінки злочинів комунізму.

* * *

З ініціативи Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих та інших патріотичних організацій було проведено кілька науково-теоретичних конференцій з вивчення злочинів КПРС.

1995 року на цю тему у Києві була проведена Міжнародна конференція, до якої я підготував доповідь. Конференція ухвалила кілька ідеологічних резолюцій.

В Росії постгекачепівське керівництво продовжувало загрожувати миру й незалежности держав — колишніх так званих союзних республік, що яскраво продемонструвала Російська Державна Дума денонсуванням Біловезької угоди. Комуно-проросійські шовіністичні сили в Україні послідовно вели справу до знищення української держави.

Подальший суспільний розвиток України та інших держав колишнього комуністичного блоку вимагав міжнародного суду над КПРС як логічного правового завершення нашого визволення від імперії зла.

Для започаткування процесу 21 березня 1996 року в Будинку літераторів з ініціативи Товариства політв’язнів та репресованих, Асоціації дослідників голодоморів в Україні та «Меморіалу» ім. В. Стуса з участю 23 політичних партій і організацій засновано Український Національний Комітет з організації Міжнародного суду над КПРС за злочини тоталітарного режиму («Нюрнберг-2»).

Установче засідання обрало Президію і Секретаріят Комітету. Головою Комітету обрано Левка Лук’яненка, його заступниками професора Степана Павлюка та народного депутата Івана Біласа. До Президії ввійшли: Семен Глузман, Михайло Косів, Джеймс Мейс, Павло Мовчан, Володимир Мулява, Олександр Нечипоренко, Євген Пронюк, Слава Стецько, Лесь Танюк, Дмитро Чобіт, В’ячеслав Чорновіл, Богдан Ярошинський. Комітет ухвалив Положення про свою діяльність, Звернення Національного Комітету з організації Міжнародного суду над КПРС за злочини тоталітарного режиму («Нюрнберг-2») до співвітчизників такого змісту:

Співвітчизники!

15 березня 1996 року Державна Дума Російської Федерації проголосувала за постанову про денонсацію Біловезької угоди від 8 грудня 1991 року, продемонструвавши перед цілим світом реваншистські потуги відновити Союз Радянських Соціалістичних Республік, який розпався як штучне об’єднання підкорених більшовицькою Москвою народів.

З правового боку для України постанова, яку виніс у сусідній країні орган її державної влади, не може мати юридичних наслідків.

По-перше, Біловезьку угоду ратифіковано 12 грудня 1991 року Законом Верховної Ради Російської Федерації, тому її не можна денонсувати Постановою Державної Думи Російської Федерації.

По-друге, волю українського народу як політичної спільноти жити в незалежній державі однозначно висловлено на Всенародному референдумі 1 грудня 1991 року. Сама ідея, ніби великий народ може раз за разом змінювати ставлення до головної засади свого буття, глибоко образлива.

Нас не може не хвилювати те, що таку Постанову Державна Дума РФ прийняла після того, коли її компартійне керівництво відвідало Київ і зустрілось зі своїми однодумцями у Верховній Раді України і керівниками компартії України. Немає сумніву, що йдеться про сплановані дії компартійних імперських верховодів двох держав, сваволю російських реваншистів і психологічний тиск на суверенні держави, які відродилися на руїнах Російської більшовицької імперії.

Постанова Державної Думи РФ має на меті дестабілізувати ситуацію в Україні, розколоти нашу державу територіально і втягнути наш народ у реанімовану російську імперію з її гулагівськими традиціями і кривавими міжнаціональними конфліктами. Це загрожує миру не лише на теренах колишнього СРСР, але й в усьому світі. Тому будь-яка спроба односторонньої з боку Росії зміни статусу сусідніх держав повинна бути засуджена міжнародним співтовариством.

Після відвертої сваволі з боку Російського парламенту Україна має моральне право і зобов’язана припинити своє асоційоване членство у СНД як наддержавного утворення в інтересах Російської імперії.

Виходячи з цього, Український Національний Комітет з організації Міжнародного суду над КПРС за злочини тоталітарного режиму звертається до українських патріотів, державників, всіх громадян України дати відсіч московським реваншистам і їхнім політичним спільникам на території нашої держави.

Нині ми ще раз переконались, що без такого суду над спадкоємцями КПРС про вільну Україну не може бути мови, і над нами завжди висітиме загроза повернення тоталітарного режиму.

Майбутнє України — в єдності українського народу!

* * *

У Верховній Раді України була створена неформальна група з 68 Народних депутатів України для розгортання роботи по всій Україні. Засідання Комітету відбувалися щомісяця. По багатьох областях відбулися публічні слухання про злочини КПРС проти України та українців. Комітет з’ясував, що міжнародний суд імперативної сили може бути створений одним способом — укладенням договору між кількома державами про створення міжнародного суду. Ясно, що українська держава за теперішньої влади на укладення такого договору не піде. Якщо на нього підуть країни Балтії, то його рішення не матимуть чинности щодо України, бо для того, щоб рішення міжнародного суду були чинними і для України, їй необхідно бути однією із сторін, що підписують договір про утворення такого суду.

На той час це був єдино можливий варіант проведення міжнародного суду.

У липні 1998 року у Римі на дипломатичній конференції, учасником якої була і Україна, держави світу ухвалили постанову про створення Міжнародного кримінального суду для здійснення суду над злочинами й злочинцями проти людства та людяности, де б і ким би ці злочини не скоєні. Учасники конференції підписали Статут суду. Він відкритий для підписання будь-якою країною, яка поділяє його цілі і завдання. Українська делегація підписала Статут.

Аби Римський кримінальний суд був створений і міг почати діяти, необхідна ще одна юридична процедура — ратифікація Статуту певною кількістю держав. Україна готувалася це зробити, але після оприлюднення свідчень Миколи Мельниченка про причетність Кучми до смерті Г. Гонгадзе МЗС перевело справу у хронічний «процес підготовки до ратифікації статуту Римського кримінального суду», який може тривати до нового потопу.

Після того, як Україна ввійде да складу країн-членів РКС, буде можливо провести міжнародний суд над Комуністичною партією.

За таких обставин завдання нашого Комітету полягали в збиранні доказів скоєння Комуністичною партією Радянського Союзу та її українською філією — Комуністичною партією України злочинів проти України та українців за межами України й організація міжнародного громадського