Читати книгу - "Довга дорога до тебе (ч.3), Хелена Власенко"

 Він ненавидів груші.

 Телефон вже вкотре завібрував. Знов Поліна. Скільки б він не просив, вона однаково діймала його постійними неважливими питаннями. Він бачив її старання і намагання бути йому хорошою жінкою, але незавжди виходило. Точніше, мало коли виходило. Чому ж він досі з нею? Хороше питання. Він, всупереч всьому, хотів, хай штучно, але довести найперше собі, що затишок, спокій, підтримку можна легко створити чи навіть купити. Наразі ця затія переживала повний провал, але впертості йому не займати. Він завів авто і заїхав на підземний паркінг.

 Вдома його вже чекала в одному із своїх звабливих халатиків та зі спокусливою посмішкою Поліна. Ян подумки важко зітхнув. Очевидно, на нього чекає вечір-скандал.

 Сьогодні в них на вечерю був борщ. Знову несмачний. Хоча, швидше всього смачний, але вкотре не такий, як Ян любив і хотів. Поліна спочатку пробувала сама готувати для нього, але далі, скидалось на те, здалася і почала замовляти. Він не звинувачував її. Це стало для нього просто черговим розчаруванням. Не в ній. Ні. В собі і своєму намаганні вернути ті самі відчуття.

 За столом просторої кухні їхньої шикарної квартири Поліна весь час щебетала-розповідала про свій насичений день і проблеми пов'язані з салоном краси, який Ян купив їй за її бажання.

 - Відвези мене завтра ранком в крамницю. Я там замовила дещо з косметики для салону і потрібно забрати, - спробувала обережно попросити Поліна.

 - В мене нема на це часу, - байдуже відповів Ян. - Я викличу тобі таксі, або, якщо хочеш, найму для тебе особистого водія.

 - Це я й сама можу. Хотілося, щоб це зробив ти, - ображено надула губки.

 - Я вже говорив, що зайнятий.

 Ян піднявся з-за столу, забрав за собою посуд та, дорогою до посудомийки, наблизився до Поліни і поцілував її в щоку холодними губами.

 - Дякую за вечерю, але не замовляй там більше.

 Через півгодини, коли Ян вийшов з душової, у спальні його вже передбачувано чекала Поліна. Вона лежала на спині, піднявши і зігнувши в коліні ногу і так, що коротенький халатик розійшовся, являючи зору легкодоступні принади. Вона відклада телефон, який займав її увагу до появи Яна, і звабливо посміхнулась, побачивши його. Він важко зітхнув і, відвівши погляд, пішов до своєї сторони ліжка.

 Не встиг він втомлено-полегшено видихнути, влягаючись, як на грудях опинилися пустотливі, зазивні пальчики, що легенько переступали і погладжували. Ян не реагував, але і не відсував її руку. Поліна відчула можливість, шанс, що сьогодні її бажання буде задоволене. Вона сміливіше і ближче підсунулася та почала торкатися Яна короткими поцілунками. Він без особливого натхнення, але відповів на її дотик до своїх губ. Поліна сміливіше притислася до нього, погладжуючи рукою тіло. Ян обняв її за спину, але до себе не притягував. Вона важко дихала і звабливо, хтиво почала тертися об нього. Потім, набравшись ще сміливості, обережно ковзнула рукою животом чоловіка до боксер і змійкою пролізла всередину попід резинку білизни. До її гострої досади, Ян виявився ще не готовим. Вона з усіх сил намагалася звабити його і продовжувала погладжувати, пестити, але результатів це не давало. Поліні хотілося розплакатись - чергове розчарування і облом. Вона ж вміла жінка, якій завжди з легкістю вдавалося розбудити бажання в своїх партнерах, але зараз, з найбільш бажаним і коханим, вона почувалася дилетанткою, просто непотрібною і нікчемною. Поліна розлютилась - її терпінню теж є межі.

 - Ян, що знову не так? - вона різко відірвалася від нього і роздратовано сіла на ліжку. - Я не розумію, що роблю не так. Що зі мною не так?!

 - З тобою все добре, - тихо відповів чоловік.

 - Тоді що з тобою діється? - вже кричала Поліна, зістрибнувши на підлогу. - В нас вже чотири місяці нема сексу. Ян, я не залізна. Я жива жінка!

 - Я знаю, - байдуже відповів він.

 - В тебе є інша? Ти на стороні витрачаєш свою енергію? Раніше ти хоча б старався, а тепер тобі просто начхати.

 - Нікого в мене нема. Не видумуй.

 - Тоді поясни мені, чому ти так поводишся? - голос її зробився різким і пронизливим.

 - Все наладиться, - знову тихо відповів він, бажаючи скоріше завершити цю гидку сварку.

 - Не наладиться нічого. Ти сам в це віриш? - невгавала роздратована Поліна вже не роздумуючи над своїми словами. - В тебе проблеми. Ти імпотент, Ян. Розумієш! Лікуватися треба. Потрібно звернутися до спеціаліста і лікувати свою неспроможність і слабку потенцію чи, як в твоєму випадку, повну її відсутність.

 Поліна ще щось кричала, не добираючи слів за своєю образою і розчаруванням, але він перестав слухати. Ян знав, що вона права і має всі підстави злитися та скандалити, але йому було байдуже. З кожним її словом "імпотент" зникле бажання заривалось чим раз далі і навіть при можливості все менше проявлялося.

 Ян не знав, що їй відповісти і як заспокоїти. Він просто мовчав. Поліна, не відчувши реакції з його сторони, після кількох хвилин очікування здалася. Вона розлючено заричала, випрямляючи стиснуті в кулаки руки вздовж тіла, і вибігла з кімнати.

 Наступного ранку Ян прокинувся після поверхневого, неспокійного сну доволі рано. Поліна теж уже не спала. Причиною тому, очевидно, був її салон краси. Ян смутно пригадував, що щось вона про нього вчора розповідала. Вони не розмовляли. Жінка театрально мовчала, а він був зовсім не проти такої перспективи.

 Вона якраз снідала, коли він зайшов на кухню і на своє "Доброго ранку" отримав у відповідь холодний ігнор. Він випив тільки води з-під крана. Готувати собі сніданок не було ні найменшого бажання, а Поліна сьогодні цього не збиралася робити. Ян швидко одівся і поїхав на роботу. Його справа це було чи не єдине, що по-справжньому цікавило його, чим він ще "горів" і за що вболівав. Він з маніакальним натхненням занурювався в нові проекти і, досягаючи поставлених цілей, одразу знаходив нові. Благо в бізнесі йому таланило. Хоча, коли ти гаруєш як проклятий, саме везіння вже не відіграє такої і важливої ролі. Зрештою, була в його житті сфера, де він почувався реалізованим і цього вже цілком достатньо для щастя. Принаймні, дуже хотів і намагався так думати.