Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"

- Ще я помітив, що ти не проста.

- Серйозно?

 Я все ще думала, а може зізнатися йому, хто я є насправді. І не буде той мороки зо знайомством з його батьками. А своїм я все по правді розкажу, і хай буде що буде.

- Нас чекають, я радий, що не помилився у виборі. За руку можна взяти, на нас у вікно дивляться.

- Германе, мені треба тобі щось сказати.

- Здрейфила? – Він усміхнувся.

Я згадала, як він тоді, багато років назад так усміхався і говорив мені неприємності. Я вирішила не відступати.

- Гаразд, ходімо, - я взяла його за руку, він злегка стиснув мою.