Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Київська Русь 📚 - Українською

Читати книгу - "Київська Русь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Київська Русь" автора Петро Петрович Толочко. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 129
Перейти на сторінку:
матеріалами про походи Русі на Візантію, договори Русі з греками, хрещення Русі, про державний візит княгині Ольги до Царгороду, русько-візантійські відносини XI — XIII ст. Огляд цих свідчень, їх переклад і науковий аналіз здійснили М.В. Левченко, Г.Г. Литаврін, А.М. Сахаров, B. М.Істрін та інші візантіністи[23].

Європейські писемні пам’ятки, в яких ідеться про Русь, не такі численні, як східні, але надзвичайно цінні. Це хроніки Галла Аноніма, Козьми Празького, Гельмольда, Тітмара Мерзебурзького, Адама Бременського, англо-саксонські джерела, пам’ятки французького епосу, ісландські саги, в яких зустрічаються численні факти руської історії IX — XIII ст. Переклад цих творів і коментарі до них виконали Л.М. Попова, Г.Е. Санчук, Л.В. Розумовська, О.О. Мельникова[24]. Англо-саксонські джерела досліджували М.П. Алексєєв, В.І. Матузова, угорські — С.О. Аннінський, В.П. Шушарін, скандинавські — Є.О. Ридзевська, І.П. Шаскольський, М.Б. Свердлов.

Вирішення питань соціально-економічного і культурного розвитку Русі неможливе без залучення археологічних джерел. Це слушно було в часи В.Б. Антоновича і М.С. Грушевського, в працях яких археологічні пам’ятки використані досить широко, і ще більше справедливо в наш час, коли давньоруська археологія нагромадила велику кількість нових артефактів. Їх незнання або ігнорування, що, на жаль, також має місце, призводить до значних дослідницьких втрат. Нерідко в історичних працях повторюються висновки, висловлені ще в XIX ст., але вже давно спростовані археологією. Ідеться, зокрема, про відому теорію економічного занепаду Києва і Південної Русі в XII — XIII ст., про її культурну відрубність від решти давньоруських земель у цей і більш ранні часи, про сплюндрування Києва в 1169 і 1202 рр. Андрієм Боголюбським і Рюриком Ростиславичем та ін. Неспроможність цих поглядів добре показана в 50 — 60-х роках XX ст. у працях Б.О. Рибакова “Ремесло Древньої Русі”, В.Й. Довженка “Землеробство Древньої Русі”, М.К. Каргера “Древній Київ”, у численних публікаціях результатів археологічних досліджень давньоруських поселень, городищ, могильників.

В останні десятиріччя джерелознавча база з історії Київської Русі значно поповнилась. Розкопки Києва в 60 — 80-х роках XX ст. не тільки збільшили кількість археологічних знахідок, а й виявили принципово нові речові докази його поступального економічного і культурного розвитку — від часу виникнення до 40-х років XIII ст. Вони опубліковані в ряді колективних праць, а також монографіях П.П. Толочка, С.Р. Килієвич, Г.Ю. Івакіна, Я.Є. Боровського, М.А. Сагайдака, І.І. Мовчана[25].

Цінні археологічні матеріали виявлені розкопками у Чернігові, Любечі, Галичі, Луцьку, Новгороді-Сіверському, Переяславі-Хмельницькому, Звенигорода де впродовж багатьох років працювали В.Й. Довженок, Б.О. Рибаков, В.П. Коваленко, А.В. Куза, М.П. Кучера, Р.О. Юра, Д.І. Бліфельд, В.К. Гончаров, В.В. Ауліх, І.К. Свєшников[26]. Проведено планомірні і систематичні розкопки багатьох городищ, селищ і могильників уздовж Дніпра, Стугни, Росі, Десни, Тетерева, Горині. Виявлений археологічний матеріал у ряді випадків є єдиним джерелом висвітлення життя того чи іншого давньоруського центру[27]. Особливо це стосується невеликих укріплених поселень, розкопки яких дали змогу визначити їх соціальну типологію, господарську спеціалізацію, місце в оборонних системах на державних кордонах Русі і міжземельному порубіжжі.

Великими джерелознавчими можливостями володіє археологічний матеріал при дослідженні питань етнокультурного розвитку, де особливе місце належить палеоантропологічним студіям, з’ясуванні характеру і рівня економічного розвитку, міжнародних торговельних зв’язків Русі IX — XIII ст.

Література

Питанням історії і культури Русі присвячена велика наукова література. Уже в працях істориків кінця XVIII — першої половини XIX ст. — В.М. Татищева, М.М. Карамзіна, Д.М. Бантиша-Каменського, М.П. Погодіна, М.О. Максимовича, М.Ф. Берлинського та інших — розгорнуто широку панораму розвитку Київської держави IX — XIII ст. Мала вона переважно династичний характер, який і визначав основну схему історичного процесу на Русі. Згідно з названими істориками, виглядала ця схема досить просто: спершу Русь була єдиною державою, що забезпечувалось єдністю князівського роду, пізніше, в XII — XIII ст., принцип старшинства було порушено, що призвело до князівських усобиць і роздроблення країни.

Згідно з М.М. Карамзіним, Давня Русь поховала з Ярославом свою могутність і благополуччя. Заснована єдиновладдям, вона втратила силу, блиск і громадянське щастя, бо була роздроблена на малі області. “Держава, яка за одне століття пройшла шлях від колиски до величі, слабла і руйнувалася понад триста років”[28]. Поворотним пунктом в історії Русі М.М. Карамзін вважав 1169 рік, коли війська Андрія Боголюбського оволоділи Києвом, після чого місце Києва заступив Володимир-на-Клязьмі: “Київ назавжди втратив право називатися столицею вітчизни”[29]. М.П. Погодін відзначав слов’янський звичай спільного володіння землею, а основну причину князівських усобиць вбачав у виділенні волостей, яке почалося ще на зорі давньоруської історії. “У встановлених для XII — XIII ст. межах землі-волості існували вже в середині XI ст., на цей час вони склались територіально, причому межували з землями, які займали племена”[30].

Кістяне руків’я нагайки. XI ст. Київ

М.П. Погодін практично першим сформулював теорію великоруської етнічної основи Русі, згідно з якою найдавнішими поселенцями Києва і Середнього Подніпров’я були великороси, а малороси прийшли сюди з Галичини, Поділля та Волині тільки після розгрому Русі монголо-татарами.

З рішучим спростуванням цієї теорії виступив М.О. Максимович. У філологічних листах до М.П. Погодіна він писав: “У нас у Києві розпочалось і від нас розійшлося в усі кінці Руського світу життя, насаджене святим просвітителем Русі — Володимиром; а коли великокнязівська Київська Русь, відживши свій квітучий вік, змаліла, тоді новим зосередженням руського світу стала Москва. Ми, малоросіяни, лишились на своїй рідній Київській стороні, у своїх стародавніх містах і селах, зі своїми переказами і звичаями, — ми зостались на кореню, з якого не в змозі були нас зірвати ніякі бурі, ні навіть Батийова навала”[31].

Рештки житла. XII ст. Вишгород

Теорію уділів, які начебто постійно розділяли Русь, заперечив С.М. Соловйов. У передмові до першої книги “Історії Росії з найдавніших часів” він відзначав: “Не ділити, не дробити руську історію на окремі частини, періоди, але з’єднувати їх, стежити переважно за зв’язками явищ, за безпосередньою спадковістю форм; не розділяти засад, але розглядати їх у взаємодії, намагатись пояснити кожне явище внутрішніми причинами, перш ніж виділити із загального зв’язку подій і підпорядкувати зовнішньому впливу”[32].

Сам С.М. Соловйов єдність Русі зводив, по суті, до єдності князівського роду, у спільному володінні якого вона перебувала. Такий стан, вважав історик, зберігався аж до XIII ст.

З кінця 50-х років XIX ст. з’явилась теорія федеративного устрою Русі, що базувалася на єдності руських земель. Її автор

1 ... 3 4 5 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Київська Русь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Київська Русь"