Читати книгу - "Не хотіла Ліза заміж, Янина Кап (Зоя Маг)"

Хлопці, що до цього ще вели таку-сяку бесіду стихли. А дівчина продовжила.

— Твоі шістки вирішують, хто з ким танцюватиме… — пирхнула. — Можеш приєднатися до них. Танго утрьох це так інтригуюче.

Так, за цей рік дівчинка наточила зубки і навчилась так само нахабно давати відсіч. А що, сьогодні їй можна. Така собі, маленька помста, хоч і на словах. 

— Та ми от … — загомоніли хлопці. Ярослав де тільки кинув оком на братію, як ті враз затихли. Але стерпіти подібного випаду від дівчиська, не міг. 
— Зі мною підеш танцювати. — відрізав і вхопивши дівча за тонкий запʼясток, поволік до виходу із закладу. 
Ресторан розташовувався на березі Дніпра з прямим виходом до води. Чого тільки вартувало уявити, як гарно тут буде зустрічати світанок. Заквітчаний плетущимися трояндами декоративний берег, деревʼяна широка кладка з лавками на ній. Масивні поручні, аби не впасти ненароком і нікого навкруги. Чим не романтика для двох молодих сердець?

Та Ярослав зовсім неромантично тягнув дівчинку за руку, сам ще не знаючи, що робити. В грудях калатало, долоню обпікала дівоча ручка, що так природньо поміщалась в його широкій руці.

— Куди ти мене тягнеш? Дорошенко! Стій, навіжений! — скрикнула дівчинка і це трохи витверезило хлопця. Пригальмував. Однокласниця з усього розмаху врізалась в чоловічий світлий піджак на спині, залишивши на дорогій матерії слід від яскраво-червоної помади.

Ярик різко розвернувся, похмуро оглянув свою полонянку , відмітивши ніжки на тих ходулях, скривився та трохи присівши легко закинув дівча собі на плече. Під визги і легкі удари мініатюрними кулачками по чому попаде, вони дістались до лавки, що стояла на самому краю кладки. 
Хлопець всадовив свою згубу і сам всівся поруч. Закинув її стрункі ніжки собі на коліна, зняв ті шльопки-підбори, кинув десь під лавку і різко притис дівча до своїх грудей, щоб уже не втекла напевне. Уткнувся носом у волосся на скронях і вдихнув ніжний квітковий аромат. Дівча нього а якийсь час завмерло, наче боялась поворухнутись. Та коли відчула, що поганого нічого їй не зроблять, щонайменше, зараз , то почала вовтузитися.

— Сиди спокійно..— пробурмотів Ярослав І ще сильніше притис дівчину обома руками.

— Не можу. — відфиркнулась вона. — Комарі кусають, дихати жарко — ох, це Дорошу було жарко.. вогнем всередині все палало від усвідомлення, що він тримає свою однокласницю в обіймах. Та дорогоцінна ноша завовтузилась все більше. — і ребрам боляче.. тільки зажили. Пусти кажу! — і різко відсунулася, коли хлопець розімкнув кільце рук. 
Дівчина випросталась, скинула ніжки і сіла вирівнюючи спину. Повернулась поволі в один бік, тоді в другий. Зігнула плечі вперед, тоді випнула груди . Ох ті груди.. Як ото зробила так, то краще б не робила..

— Чого ребрам боляче? — суворо запитав. Витяг з кишені піджака пачку цигарок «Мальборо» сині, чиркнув запальничкою і зробивши першу тягу, випустив густу цівку сизого диму на воду. 
— Бо ти, придурок, підніжку мені на сходах поставив. — відповіла вона прямо. — що, клепки повідбивало? Мажор доморощений… — кліпнула на нього очиськами. І хоч вже було майже темно і кладку освіщали тільки вуличні ліхтарі, Ярослав чітко побачив як на дні тих вирів спалахнув вогонь. І нічого хорошо він йому не віщував. 
Знав. Памʼятав, як перед весняними канікулами навіщось поставив підніжку дівчині в школі на сходовому майданчику. Та не хотів щоб падала. Планував впіймати, налякавши таким чином. Та сталось, як сталось. 
Только, до речі, опинився ближче і допоміг встати, а величезний рюкзак помʼякшив падіння. Та забоїв дівчина, на жаль, не уникнула. 
Придурок. Так. І не посперечаєшся…

Дівчина встала і босоніж пройшла до самого краю кладки. Розімʼялась ще трохи і присіла на долівку просто звісивши ноги.

Ярослав залишився силіти і тільки дивився на пряму спину дівчини.

— Добре тут. .. — почулося тихе від неї. — тільки комарі кусають.. — на підтвердження ляпнула правицею по шиї, зганяючи набридливу комаху. 
Ярік набрав повні груди диму, різко видихнув і наважився.

— Ти подобаєшся мені, Лізо! — випалив і …гикнув. Єлизавета повернулась, підвелась на ноги і навіть посміхнулась, а Ярослав по-своєму сприйнявши її посмішку, викинув недопалок у жабуриння та .. — Виходь за мене заміж. — Слова самі собою вирвалися з рота, сам собі здивувався, та відступати було нікуди. Ліза тільки здивовано кліпала очима. — Тобі навіть підпис міняти не доведеться. Прізвища ж на « Д». Зручно. — На останньому слові, хлопець заткнувся спостерігаючи, як посмішка сходить з красивого дівочого обличчя. Стояв близько, торкнувся плеча і вже хотів пригорнути згубу до себе, як..:

— Не зручно, Дорошенко. — випалила дівчина. — Мені тебе за цей рік, на десятку вперед нервів зробив. Ще й все життя твою мармизу спостерігати… Я взагалі, заміж не хочу…

Ярослав і досі не розумів, що керувало ним в той момент., Він тільки памʼятає, як штовхнув тендітну фігурку в річку, чув, як Ліза, скрикнувши шубовснула в темну воду. Навіщось підняв її босоніжки й поплентався додому.

Він не бачив, як дівчина випливла сама на парапет і як шок та переляк скували її тіло. Не бачив, як тремтіли її плечі , як лила сльози .  А ще, він не бачив хто знайшов її і провів додому,  накинувши на плечі свій темно-синій в білу смужку піджак. 
Вона нікому не розповість про цей випадок. На питання як так сталось, відповідатиме, що оступилась, от і впала у воду. Не здасть Дороша.….
Історію ж про те, як Давиденко відмовила Дорошенку, обсмоктуватимуть ще кілька років. А згодом, це стане місцевою легендою та жахастиком для закоханих, що приходили на те місце біля ресторану. Заклад, до речі, теж довго не пропрацював після того випускного. … Можливо саме ця історія спровокувала занепад гарного місця, можливо щось інше; проте, істиної причини не дізнається ніхто.

***************************************
 

Чомусь, саме цей сподад блискавкою пролетів в голові у Ярослава. Спалахнув та різко погаснув залишаючи тільки щемливе тепло про ту ніч.. Мозок вперто хотів згадувати , як жбурнув дівчину у воду, збурював в памʼяті тільки запах її волосся та мʼякість шкіри. 
Але… Минуло надто багато часу…