Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

— Що в них там росте, мене не цікавить. Вони мені заливають, що вже можуть як дорослі. Це правда?

— Теоретично, може бути. Але я б не вірила їм, поки що. У них могла змінитися поведінка і вони, можливо, стали проявляти до тебе інтерес, як до дівчинки.

Просто кивнула. Чоловіча частина родини насторожилася.

— Вони собі щось дозволяють? — запитав батько.

— Щипаються і так, по дрібницях. Судячи з того, що сьогодні вас до директора не викликали, свою провину відчули. Я їм кігтями трохи одяг і, можливо, не тільки його зачепила.

— Складно тобі буде, — сказав хрипло Дерек, — ти одна дівчинка в класі. Ми з глузду починали сходити, здається, трохи пізніше, і чіплялися до дівчаток. Затискали і тискати намагалися.

— Щоправда, і дівчатка були не дуже проти, навіть не відбивалися.

— Ну, не всі, — нагадала їм мати, — деякі вас ганяли. Хоча те, що я пам'ятаю, робили вони це із задоволенням від процесу.

Під час наступних відвідин школи, хлопці поводилися добре і нічого непотребного та інтимного мені не розповідали. Ось тільки я зраділа, що день пройде добре, ці поганці знову затягли мене в туалет. І зробили роботу над помилками. Поки двоє тримали мої руки, один чіпав, до того ж там, де я не хотіла. Від повного перетворення мене врятував дзвінок на урок і їм довелося відпустити мене. Трохи заспокоївшись, підібрала рюкзак і пішла до велосипеда. Поїхала на танці. Тут душевний стан із повного розладу прийшов у норму. А ще більше мене порадував дзвінок Алекса після танців.

— Привіт, кошеня.

Тихо муркотнула, це так приємно чути і було б навіть трохи інтимно. Не будь я справді кошеням.

— Привіт. Як іспити?

— Усе здав, завтра приїду. А ти як?

— Іду додому. Почекай, я дорогу перейду.

Ми помовчали півхвилини. А потім я увімкнула відео і вдягла навушники. Телефон-годинник на руці і можна їхати.

— Звідки їдеш? Точно не зі школи.

— Приїдеш, розповім! Я іспити в школі вже склала, на відмінно!

— Вітаю, не сумнівався в тобі.

— Я іспити склала не тільки за цей рік, а й за наступний. Мені залишили тільки основу магії та практику. А інші предмети я можу не відвідувати.

— І що ж ти робиш у вільний час?

— Узяла додаткові дисципліни, частину з них удома, віддалено і на одне заняття їжджу. Можеш вгадати.

— Завтра розкажеш, мене кличуть. Вибач, що так мало поспілкувалися. Бувай.

Я справді чула, як його звали, і не ображалася. Тільки вдома зрозуміла, що завтра субота і вихідний день. У душі була радість від майбутньої зустрічі.