Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

Олексій зайшов за мною вранці, одразу після сніданку. Батько зробив вигляд, що суворо подивився на нього з його трійкою. А потім посміхнувся і махнув нам, мовляв, гуляйте.

— Привіт! — сказала хлопцям. — Куди йдемо?

— У парк атракціонів, — муркотнув Алекс.

У парку його друзі залишили нас одних, а самі кудись пішли. Ми сіли на лавочці, відразу влаштувалася в нього під боком. Алекс поклав руку на спинку лавки і мені було зручно спиратися на його теплий бік.

— Розповідай, — сказав він із муркотливими нотками в голосі.

— Я на танці ходжу.

— Парні? — ледь чутно запитав він.

— Ні! Там, на щастя, одні дівчатка. Хлопчиків, мені і в школі вистачає. Як мама сказала, у них гормональна перебудова почалася, тому вони такі дивні. Я б сказала, пришиблені.

— Ображають?

Запитав він вкрадливо.

— Щипають і чіпають там, де б я не хотіла. Навчи мене битися! — взмолилася я. — Не можна ж їх весь час кігтями ганяти. Вони ж доведуть до повного обороту. А це в школі не заохочується, і я, типу, вже добре себе контролюю в цій справі.

— Вони поки що тільки чіпали?

Алекс ледь не шипів і сидів немов кам'яний, напружений.

— Одного разу я кігтями їх злякала і когось навіть подряпала. Так, потім вони мене спіймали і двоє тримали руки, а третій мацав і під сорочку заліз.

Подивилася на Алекса, він ледь дихає і очі заплющив. Тут прибігли його друзі і насторожено дивляться на друга і мене.

— Гей, що сталося. Що тебе так розлютило?

— Лію, у школі, лапають однокласники. Беруть числом і затискають. Я нагадую собі, що їм усього по сорок із невеликим і в них ще нічого не виросло.

— Про те, що в них там виросло чи ні, я в мами запитувала.

Алекс поперхнувся повітрям і закашлявся.

— Ти ж моє сонце, сама безпосередність.

— Ну, не просто так запитувала. Просто перевіряла, мені брешуть чи ні. Здається, все ж таки брешуть. Мама сказала, що тільки теоретично і рано. Пішли на колесо огляду, а то на нас якось дивно дивляться.

Уже сидячи в кабінці, Алекс сказав задумливо:

— Якщо ситуація повториться, або одразу перетворюйся і плювати, що там комусь не подобається. Або бий ногами, а там уже, куди влучиш, або проміж ніг, або по ногах.

— Добре.

— А, крім танців, чим ще займаєшся?

Поки відкривала сайт із танцями, на які ходжу, розповіла про мови і малювання. Оскільки ми були одні в кабінці, мене поцілували в лоб. Танцями, те, на що я ходжу, поки що складно назвати, скоріше, розвиток пластики і гнучкості. Ще, трохи театру.

Коли йшли від колеса огляду, зустріли моїх однокласників. Хлопці, побачивши мене в компанії дорослих хлопців, різко змінили курс і мало не побігли.

— Правильна реакція, — із задоволеними нотками, що ледь гарчали, сказав Алекс.

— Ой, трійнята, рятуй!

Мить, і я в Алекса на плечах сиджу. Його друзі допомогли мені швидко забратися. Алекс добре знайомий із цією трійкою і моєю реакцією, тільки посміхнувся і зараз притримував за ноги.

— Привіт, ведмежата! — усміхаючись сказав Гор.

— Ображають, — весело поцікавився Алекс.

А малюки, побачивши мене на плечах у хлопця, стали ручками тягнутися до мене.

— Лія, Лія, — кличуть жалібно і трохи гугняво.

— Що?

— Ми до тебе на ручки хочемо.

А оченята, такі благальні, що важко втриматися і не зробити того, що вони хочуть.

— Ага, візьму одного, інші два, теж хочуть одразу на ручки залізти й ображаються. Ці теж щипаються.

До нас підійшла Теяна, здивувалася, побачивши її великий живіт. Щось він якось занадто швидко виріс за два місяці.

— Теяна, а у вас знову трійня?

— Ні.

Вона задоволено посміхнулася, знайшла очима найближчу лавочку і пішла до неї. Ми пішли слідом, малюки все ще канючили і вимагали мене.

— Відчуваю, якщо її спустимо на землю, порвуть на три Лії.

— Хлопчики, не чіпайте Лію, — суворо сказала Теяна, — інакше, вона з вами грати більше не буде. Гор, лапочко, збігай за солодкою ватою для ласунів. Одну на трьох їм вистачить.

Я все ж таки злізла і сіла на лавку поруч із жінкою.

— Дівчинка буде, нарешті.

— Одна?

— Якби! Дві! Мені тільки на початку подружнього життя так пощастило, п'ятеро хлопчаків і по одному за один раз! Ось це, роздолля. Ходити легко, я майже бігала. Що з цими трьома, що зараз, ледь повзаю. А це, тільки дві третини терміну!

— А магістр, скоро приїде?

— Завтра ввечері.

Поки спілкуємося, усі троє ведмежат уже влаштувалися на моїх ногах і міцно обійняли. Алекс навіть сфотографував на два телефони, свій і Теяни.

— Злазьте, важкі ви.

По одному, ще нормально тримати, а втрьох, ноги віддавлюють. Хоча, вони, дуже милі хлопці.

— Мамо, ми в туалет хочемо.

Сказало одне ведмежа, інші кивнули.

— Хлопчики, рятуйте становище. Вони кажуть, тільки в останній момент.

Малюків підхопили на руки і хлопці з ними втекли. Гор, назад якраз прийшов із солодкою ватою і тільки проводив поглядом друзів.

— Це тобі, маленька. А малюкам, потримаю поки що, потім віддам.

Малим, такий забіг сподобався. Повернулися чистими й сухими. І накинулися на солодку вату. А я, пригощала Алекса.

— Ти не няньчиш цю трійцю? — запитав Дік у мене.

— Ні, — відповіла Теяна хлопчакам з усмішкою — Це небезпечно для неї. Вони хоч і маленькі, але вже сильні й не завжди можуть силу співставити. Я через це і пішла з роботи. Їх не можна з нянею залишити. Рік тому, вони кількох няньок до істерики довели. А остання ледь не вбилася, намагаючись укласти їх спати. Вони ж хуліганять і чужим, можуть капость зробити. Вже не знаю, спеціально чи ні.

— Вона погана була, — видав один із трійнят, — вона на нас кричала. Лія хороша, красива. Лія нам подобається, з нею весело гратися.

— Угу, так весело, що ви їй ледь хвіст не відірвали.

Три винуваті моськи й опущені голови.