Читати книгу - "За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна"

Спочатку я тільки захищалася, боячись самій завдати удару, але коли відчула, що переслідувачі почали мене оточувати та заганяти в пастку, вирішила жорстко контратакувати. Я стала ловити Нитки присутніх і вплітати їх у загальний Малюнок, щоб кожного, хто підібрався ближче, ніж на п'ять метрів, відпускати погуляти в Колиску (це особливе місце, створене ще в дитинстві моєю свідомістю, де душа може перебувати стільки часу, скільки я їй накажу, при цьому в матеріальній оболонці зберігаються всі життєві процеси). Колиска не раз мене виручала, не підвела і зараз: людиноподібні істоти стали відступати та боятися підходити ближче.

— Зупинися, дурепо! Ти зараз робиш гірше тільки собі! Ми не заподіємо тобі шкоди. Припини, і ми спокійно поговоримо, як дорослі люди, — у гру втрутився Вовк.

А ось і важка артилерія приспіла. Я відчувала неясні коливання, що лунали від нього, тому не стала розпускати Візерунок, розсудливо вирішивши, що, поки в мене є перевага, я все ж таки в більш виграшному становищі.

— Звідки я знаю, що вам можна довіряти? Хто ви взагалі такі?! — каюся, нерви почали трохи пустувати.

— Ти ж розумна дівчина, опусти руки, і ми спокійно все обговоримо, — як із небезпечним звіром – ласкаво, але наполегливо, — повторив він.

Я довго вагалася перед тим, як погодитися і перевести Візерунок у нейтральну фазу. Якщо що, я зможу його швидко активувати назад, але страх чомусь від цього меншим не ставав. Повільно опускаючи руки, я намагалася тримати всіх у полі зору, але все одно не відстежила момент, коли зліва від мене загорівся спалах.

— Якого гарха, Карле!

Це було останнє, що я почула перед тим, як моє тіло пронизав пекельний біль. Через кілька хвилин страждань я з полегшенням втратила свідомість.