Читати книгу - "Моя золота преміум, Стружик Лев"

Спекотний полудень розтікався по місту, коли ми з Настею опинилися у затишному кафе на околиці. Це було наше улюблене місце, де час здавалося зупинявся, дозволяючи нам насолоджуватися один одним без зайвих турбот.

Настя сиділа навпроти мене, її очі блищали під промінням сонця, що пробивалося крізь вікно. Я спостерігав, як вона мрійливо розмішує каву, і відчував, як всередині мене зростає хвиля нереальної пристрасті. Це було більше, ніж просто фізичне тяжіння — це була потреба бути поруч, ділити кожну мить разом.

— Льошенька, ти сьогодні такий задумливий, — зауважила вона, злегка нахиливши голову вбік.

Я всміхнувся, намагаючись приховати свої думки.

— Просто думаю про те, як мені пощастило, що ти в моєму житті, Настюша, — відповів я, дивлячись їй прямо в очі.

Вона засміялася, і її сміх був як весняний вітер, що освіжає все навколо.

— Ти завжди знаєш, як зробити мені приємно, — сказала вона. — Але, знаєш, я теж відчуваю, що ти — найкраще, що сталося зі мною.

Ці слова запалили в мені ще більше бажання. Я відчував, що ця пристрасть, ця енергія між нами була невідворотною і всепоглинаючою. Ми були як дві половинки, що знайшли одна одну в цьому безмежному світі.

Після кави ми вирішили прогулятися містом. Літній вітерець прохолодив наші обличчя, і ми з Настею вдихали аромат літа, що панував навколо. Я обійняв її за плечі, і ми йшли, насолоджуючись простими радощами життя.

— Чи ти коли-небудь відчував, що наше життя — це наче роман? — запитала Настя, зупинившись біля вітрини з красивими сукнями.

Я подумав про це і кивнув.

— Так, іноді мені здається, що ми — герої якогось фільму чи книги, де кожен день приносить нові пригоди, — погодився я.

Настя задумливо подивилася на сукні, а потім перевела погляд на мене.

— Може, тому, що наша історія справді особлива, — сказала вона тихо. — І я не хочу, щоб вона коли-небудь закінчувалася.

Я відчув, як ці слова проникають у саме серце. Моя пристрасть до неї була невідворотною, і я знав, що готовий на все, щоб зберегти це відчуття назавжди.

Ми продовжили нашу прогулянку, обговорюючи плани на майбутнє, мрії та сподівання. Настя ділилася своїми ідеями для нової колекції, і я був зачарований тим, як палко вона говорить про свою роботу.

— Я хочу, щоб кожна жінка, яка одягне мої сукні, відчула себе справжньою королевою, — сказала вона, і її очі засяяли. — Я вірю, що мода може змінити світ.

Я був у захваті від її рішучості та таланту. Ця пристрасть до роботи була ще однією гранню, що робила її такою неповторною.

Коли ми повернулися додому, я відчув, що цей день залишив у мені щось більше, ніж просто спогади. Це було відчуття, що ми створюємо щось велике і значуще разом. Наша пристрасть була тією силою, що рухала нас вперед, допомагаючи долати будь-які перешкоди.

Настя дивилася на мене, і я бачив у її очах відображення своїх почуттів. Це була справжня магія, яку не можна було пояснити словами.

— Льошенька, — сказала вона, нахиляючись до мене, — я так рада, що ми знайшли одне одного.

Я обійняв її, відчуваючи, як наші серця б'ються в унісон. Це було те, що робило нас сильнішими, що давало нам силу рухатися вперед, незважаючи ні на що.

Цей день закінчився, але я знав, що наша історія тільки починається. Невідворотна пристрасть, що зв'язала нас, була тим, що робило наше життя яскравим і повноцінним. Ми були готові зустріти майбутнє разом, створюючи нові глави нашого неповторного роману.