Читати книгу - "Моя золота преміум, Стружик Лев"

З Настею кожен день був наповнений моментами, які здавалося, можна було відчути всіма п’ятьма почуттями. Це були ті дрібниці, які на перший погляд здавалися незначними, але саме вони складали наше спільне життя, робили його змістовним і повним.

Одного ранку ми прокинулися раніше звичайного. Сонце ще тільки-но почало підніматися над горизонтом, кидаючи перші промені світла у нашу спальню. Настя лежала поруч, її волосся розсипалося по подушці, і я зупинився, щоб помилуватися її красою.

— Льошенька, ти вже не спиш? — тихо запитала вона, розплющуючи очі.

Я усміхнувся, відчуваючи, як цей момент наповнює мене теплом.

— Не можу відірвати погляд від тебе, — зізнався я, ніжно торкаючись її щоки.

Вона засміялася і потягнулася, як кішка, що насолоджується теплом сонця.

— Ти завжди такий романтик, — сказала вона, і я відчув, що ці слова роблять мене щасливим.

Ми вирішили провести цей день на природі, щоб відпочити від міської метушні. Пікнік на лоні природи здавався ідеальним рішенням. Настя зібрала кошик з улюбленими наїдками, і ми вирушили до парку.

Під деревами, де сонячні промені грали на листі, ми розклали плед і сіли, насолоджуючись красою навколо. Настя витягла із кошика свіжоспечені круасани, і їх аромат наповнив повітря.

— Це просто ідеально, — сказала вона, відкушуючи шматочок. — Я так люблю ці моменти, коли ми можемо просто бути разом, насолоджуючись простими речами.

Я кивнув, відчуваючи, як ці слова резонують у моєму серці.

— Це дійсно особливе відчуття, бути поруч з тобою, Настюша, — відповів я, дивлячись їй в очі.

Її усмішка була найкращою винагородою, яку я міг отримати. Ми сиділи, розмовляючи про все на світі — від майбутніх планів до дитячих спогадів.

— Пам’ятаєш, як ми вперше зустрілися? — запитала вона, згадуючи той вечір у ресторані.

Я засміявся, згадуючи, як нервував тоді.

— Так, я думав, що ти ніколи не звернеш на мене увагу, — зізнався я.

Настя засміялася, її сміх лунав, як дзвін.

— Я одразу помітила тебе, Льошенька, — сказала вона. — Ти був такий милий, намагаючись справити на мене враження.

Ці спогади були для нас як дорогоцінні скарби, що зберігалися у наших серцях. Кожне слово, кожен момент залишався з нами, як частина нашої історії.

Коли сонце почало хилитися до заходу, ми вирішили прогулятися по парку. Вечірнє світло створювало особливий настрій, наповнюючи все навколо золотистим сяйвом. Настя йшла поруч, тримаючи мене за руку, і я відчував, як цей контакт зміцнює наш зв’язок.

— Ти коли-небудь замислювався, що було б, якби ми не зустрілися? — запитала вона, зупиняючись біля озера, де водяні лілії плавали на поверхні.

Я замислився на мить, намагаючись уявити таке життя.

— Цього я не можу навіть уявити, — сказав я. — Ти — частина мене, і без тебе я б не був тим, ким є зараз.

Настя обійняла мене, і я відчув, як її тепло проникає в мене, заспокоюючи і наповнюючи відчуттям цілісності.

— Я теж не уявляю життя без тебе, Льошенька, — прошепотіла вона. — Ти — моє натхнення і моя підтримка.

Ці слова були більше, ніж просто визнанням. Це була обіцянка, що ми завжди будемо разом, незважаючи на будь-які труднощі.

Ми стояли на березі, спостерігаючи за тим, як сонце повільно занурюється за горизонт, і я відчував, що ці чутливі моменти — це те, що робить наше життя справжнім і значущим. Це були ті миті, які ми берегли в своїх серцях, як найцінніші спогади, що завжди залишаться з нами.

Коли вечірня прохолода почала огортати нас, ми вирушили додому, тримаючись за руки. Я знав, що попереду ще багато таких моментів, і кожен з них буде особливим. Наша історія продовжувалася, і я був щасливий, що ми пишемо її разом.