Читати книгу - "Один постріл, Olha Alder"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Тут написано, що потрібно купити квиток на човен, щоб дістатися до місця, де можна сфотографуватися із зірками, — зачитав із телефона Гаррі.
— Тоді, напевно, туди? — Він вказав уперед на невеликий місток, який розходився в два боки, обліплений морськими кафе.
Аромат смажених гребінців і морських вушок, ніжних креветок, слизьких устриць, дрібних шматочків сирих морських їжаків на подушці з крупно натертого льоду, збризнутого соком кислих лаймів, був неймовірним.
На язиці Віна зібралася липка слина.
— Хочеш? — Раптом пролунав збоку голос, і він несвідомо кивнув. — Спочатку ми зайдемо перекусити.
— Чорт! Коли ми збираємося отримати зброю?! — тупнула ногою Нгок.
Різдвяна подача страв була особливо вишуканою: сашимі з червоної тилапії, прикрашене кількома фаршированими креветками, м’ясом двох снігових крабів і крапельками чорної ікри, яка так яскраво виділялася на білій тарілці.
— Не густо, — невдоволено розглядав їжу Гаррі.
— Ти сам цього захотів! — відчитала його Нгок.
— Це було для мене, — відповів їй Він із набитим ротом.
О, він справді насолоджувався. Усю ніч він проспав на стільчику на гарячій веранді, а вранці поїв зовсім неуважно і почувався виснаженим і голодним. Хоча поїздка на джипі його трохи підбадьорила, їжа змусила його почуватися майже щасливим.
Коли Він достатньо наповнив шлунок і поплескав себе по животу, він сказав:
— У мене є ідея, як дістатися до зброї.
Сховавши гучний джип подалі від будівлі військової палати, вони відправили Нгок першою.
— Я не хочу туди йти сама! — обурилася вона.
— Нам потрібен відволікаючий маневр, — запевнив її Він. — Навіть якщо нас спіймають, ти можеш бути зовсім ні до чого.
— Я недостатньо близька зі знайомими брата, щоб мене впустили всередину, — опиралася вона.
— Тоді потягни час зовні.
— А ви що будете робити? — примружившись, запитала вона.
Він повільно кліпнув:
— Будемо добувати зброю.
Вона невдоволено здригнулася, але все ж таки пройшла через центральні ворота й була зупинена двома службовцями перед дверима.
— А що ми дійсно будемо робити? — раптом запитав Гаррі.
— Ви що, не збираєтеся їй допомагати? Навіщо ви тоді взагалі її слухали? — відчитав його Він.
— Збираюся, збираюся, — схрестив руки на грудях Гаррі. — Не треба на мене тиснути, але я відома людина. Мені потрібно тайно добувати вогнепальну зброю? Я вже втратив квоту на носіння таких речей…
— Ви тому затримували пані? — втомлено запитав Він.
Гаррі мовчки насупив брови.
— Тоді просто зателефонуйте своєму секретарю.
Нгок повернулася за пів години. Вона була бліда й стривожена:
— Ви здобули зброю?!
Він показав кобуру на поясі.
— А стріляти вмієте? — помітно розслабилася вона.
— Я покладаюся на Віна, — зізнався Гаррі.
В душі йому, звісно, було приємно, але не настільки, щоб розслаблено усміхнутися.
Дорога назад була ще тихішою, ніби навіть ляскання пакету по імпровізованих вікнах не заважало.
У сумочці Нгок задзвонив телефон:
— З Різдвом, сестричко. — Її руки затремтіли, а по спині пробіг помітний холодок.
— І тебе з Різдвом, старший брате.
— Здається, у тебе вкрали сімейну реліквію, — він зробив паузу, — учора. Увечері.
— Ні, — швидко відповіла Нгок.
— Ні? Добре. Не загуби годинник. Інакше одразу вилетиш із дому.
Нгок відключилася, поклала телефон у сумочку й стисла кулаки так, що кісточки побіліли.
— Що сталося? — турботливо запитав Гаррі.
— Цей годинник… дуже важливі для мене.
Він поглянув на неї через дзеркало заднього виду й поправив сонцезахисні окуляри на носі.
— Це мій гарантій перебування в родині після смерті батька замість акцій.
— Скільки коштують цей годинник? — запитав Він.
— Вони платинові, інкрустовані білими діамантами, і їм приблизно 45 років... Я не робила точної оцінки…
— Сума! — вимагав Він.
— 200 000 доларів, — видавила вона. — Але це приблизно.
— Я можу просто дати тобі 200 000 доларів, — сказав Гаррі.
— І як ти пропонуєш мені на них виживати? Це невелика сума для моїх витрат, але годинник важливий тим, що сім’я досі мене годує, а не видала заміж і не позбулася. Це — мій гарант!
Її слова потонули у реві автомобіля.
Гаррі озирнувся — за ними мчали дві, якщо не три військові машини.
— Тисни на газ! Тисни! Тисни! — закричав він, звертаючись до Віна.
Бах!
— Лягай! — скомандував Гаррі, затягуючи Нгок вниз між сидіннями.
Бах! Бах! Бах!
Він круто повернув кермо.
— Ти впевнена, що твій брат бізнесмен, а не гангстер?! — прокричав він, звертаючи з головної дороги на польову.
Машина жалібно стогнала й підстрибувала на вибоїнах.
Бах!
— Так!
Бах! Шух!
— Так, із моєю родиною нічого не може бути певним!
Буль...
— О... — раптом застогнав Він. — У нас закінчується паливо... Будемо стрибати!
— Що?! — водночас закричали Гаррі й Нгок. — Що потрібно зробити?!
— Стрибати!
Машина мчала прямо у джунглі, назустріч першому міцному дереву. Він зняв ногу з педалі газу й відстебнув ремінь.
— На рахунок три! Готові?
Нгок нервово кивнула.
— Три!
Гаррі витягнув Нгок, а сам вистрибнув ліворуч, у бік Віна.
— Він! Він! Ти живий?
Його тіло пом’якшило падіння Гаррі, але сам Він на кілька секунд втратив свідомість. У голові дзвеніло від виснажливого болю.
— Допоможіть... — почувся слабкий голос з іншого боку.
Джип давно врізався й завмер, понівечений. У джунглях запанувала тиша, яку раптом прорвав крик:
— Ааааа! Варан!
Нгок уже не просила допомоги. Вона схопилася й побігла. Хоча політ був жахливим, вона відбулася лише кількома дрібними подряпинами.
Він важко зітхнув і поворушився, придавлений тілом Гаррі:
— Злазь із мене.
Нгок сховалася за Гаррі, поки Він поповз до місця, звідки щойно прибігла дівчина.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Один постріл, Olha Alder», після закриття браузера.