Читати книгу - "Він пахне цитрусами, імбиром та медом..., MaraVilna"

  *** 

— Сьогодні той день, коли ми зустрілися вперше, пам'ятаєш? — він обдає її шкіру гарячим видихом, потім залишає вологий поцілунок на шиї, спускається по хребту до лопаток, прикушує плече. Вона здригається і щільніше тиснеться до його грудей спиною, боячись втратити обійми. 

— Я так хотів тебе забрати з собою, прямо тоді. Забрати та ніколи не відпускати, як зараз. Очікування було нестерпним… 

Дівчина блаженно посміхається, ловить поглядом мерехтливі відблиски вогню в каміні й прикриває очі, відчуваючи чисте, первісне щастя разом з його великими, гарячими пальцями, що ковзають по спині, ребрах, м'якому животу та стегнах. Він заривається носом у волосся на потилиці та вдихає запах. 

— Ти врятував мене тоді, Техьоне. Найстрашніший рік у моєму житті закінчився щасливо завдяки тобі. — її голос звучить солодко, щоразу зачіпаючи глибокі струни душі, озвучуючи його ім'я. Щоразу, щодня, щохвилини він вдячний долі за ті розтрощені кулі, що мало не звели її з розуму, проте звели її з ним. — Ти повернув мені життя. 

Він прикриває бліді шрами на її зап'ястях, що давно перестали свербіти, і закидає її тендітні руки собі на плечі. Солодка, легка та прозора, як морозний візерунок на склі. Ось тільки він нізащо не дозволить їй зникнути. Він відсторонюється трохи, продовжуючи торкатися вологими губами її губ і тихо шепоче, крізь поцілунок.



— Усе в минулому, тепер ти тут... Моя Мей Мей.

Кінець