Читати книгу - "Слуга Морського Лорда, Очерет"

 - Кракен тебе б задер, боцмане! – Тамгар здивовано подивився на свого вірного соратника. - Що тобі тут не так? Не подобається той заякорений військовий кораблик? Так вони не знають, хто ми, а в порту їм ніхто не скаже... У мене тут на мазі все, ти ж знаєш.

 - Та на них я начхати хотів, - відмахнувся темношкірий гігант. - Зате он та ельфяча посудина мені щось дуже не до вподоби...

У гавані Порт-Хоера, де зазвичай рідко можна було побачити більше одного-двох кораблів, нині панувало пожвавлення. Відносне. Крім пузатої галери, з якої низка рабів тягла на берег важкі пакунки (нічого дивного, враховуючи, що недалеко проходить великий морський торговий шлях), на рейді тяжко погойдувалася важка військова трирема (теж у порядку речей - кораблі великокнязівського флоту, повертаючись з патрулювання, заходили сюди поповнити запаси). Але, крім них, був тут і ще один корабель - рідкісний гість у південних краях. Біля сусіднього з торговцем причалу височив схожий на лебедя зі складеними крилами вигнутий силует ельфійського фрегата.

 - Дурниця, - Везунчик смачно плюнув за борт. - Вони в чужих водах, випендрюватися не будуть. Зав'язуй бурчати, стариганю. Ми вже три місяці в морі, хлопці втомилися, а отже, йдемо в порт, і точка. Стен! Прав до берега.

 - Ай-ай, капітане.

* * *

Ліниво потягуючи ром з фляги і періодично попльовуючи у воду, Тамгар спостерігав за самотньою чайкою, що ширяла над акваторією в пошуках здобичі. Більша частина команди вже вирушила до міста - пропивати винагороду у шинках і шукати щастя в обіймах місцевих красунь. Красунями вони, зрозуміло, були тільки за мірками Порт-Хоера, але зараз це всім було байдуже.

Цього разу, попри звичай, капітан не склав компанію своїм підлеглим. Вперше за багато років у нього виникло бажання побути на самоті. Постояти біля борту, подивитися на сонце, що заходить... Везунчик подібні бажання відчував нечасто, а тому - намагався їм потурати.

Бросх, зазвичай перший заводила в галасливих пиятиках, не побажав залишати свого капітана і теж залишився на борту. Умовляння товаришів ефекту не отримали. Тепер боцман (теж з наполовину спустошеною флягою в руці) без діла тинявся палубою.

Сонце сідало, змушуючи щогли кораблів, що стояли в порту, відкидати косі тіні на прибережні будівлі. На триремі заскреготів кабестан, вибираючи з води якірний канат. “Куди вони намилилися проти ночі?” - здивувався Тамгар. - І на борт ніхто щось не повертався ... Матроси весь час стоянки провели на борту?

На щоглі фрегата розгорнулося біле, мов чайчине крило, косе вітрило. Корабель плавно відвалив від причалу.

 - Якого кракена вони роблять? - вголос здивувавився капітан. - Вихід із бухти занадто малий, вони не розминуться!

 - Вони не збираються нікуди йти, - сказав Бросх, що підійшов зі спини. – Вони нам вихід перекривають! Диявол, я ж попереджав, капітане!

 - Задери мене морський біс... - Тамгар вгатив кулаком по поручню. - Рубати кінці! Вітрило підняти!

 - Не встигнемо, - похитав головою боцман. - Та й хлопців на березі кидати негоже...

Кілька секунд Тамгар перебував у роздумах. Потім наважився:

 - Залишити корабель! Усі на берег!

Нелегко кинути судно, на якому плавав не один десяток років. Але вступати в абордажний бій із двома кораблями, коли на борту добре якщо третина команди, наважиться лише божевільний. А “Жюстіну” можна буде й повернути собі... потім.

Проте виконати наказ капітана пірати не встигли. Висікаючи копитами іскри з бруківки, з провулка на берег вилетів загін кінної варти.

 - Обклали, пси... - процідив крізь зуби Везунчик, не в змозі повірити, що доля відвернулася від нього. - До бою, вовченята! Нехай спробують взяти нас...

* * *

Припортова площа була оточена вартовими, що стримували натовп роззяв. Натовп зібрався неабиякий - не щодня в провінційному порту захоплюють одного з найвідоміших піратських капітанів разом із кораблем та командою.

Бій був недовгим. Спочатку на палубу Жюстини обрушився град стріл з ельфійського фрегата, розігнавши її захисників по укриттям. Потім з борту триреми вдарили балісти - їх снаряди трощили палубні надбудови та рвали такелаж. Мітальні гармати піратського корабля мовчали - їх обслуга полегла після першого ж залпу лучників. А потім на борт вітрильника висадилися загони оспішених воїнів - одночасно з обох кораблів та з берега. За такої чисельної переваги про серйозний опір не могло бути й мови - піратів просто задавили числом, скрутили та обеззброїли.

Одного за іншим бранців під конвоєм виводили на берег. Переможці вишикувалися неподалік - сотня воїнів, гордих своєю участю в чи не першому в їхньому житті справжньому бою. Окремою групою стояли ельфи: сині мундири – моряки з фрегата, зелені – стрілки та мечники з абордажної команди. А основна частина піратської команди стояла посеред площі, оточена міською вартою. Цих взяли практично без бою: когось за кухлем пива, когось без штанів у компанії однієї з місцевих “жриць кохання”.

Дон Ефенго, комендант Порт-Хоера - повнуватий лисий чоловік - стояв біля скинутої на берег сходні і спостерігав за зв'язаними піратами, що проходили повз. Поруч стояв капітан фрегата - високий засмаглий ельф з волоссям мідного кольору, у малиновому мундирі з емблемою Великого Дому в петлиці - сльоза, виточена з цільного шматка кришталю.

Везунчика вели останнім. Бився капітан люто, коли вибили з рук шаблю - відбивався кулаками та ногами, і навіть коли його здолали й заломили руки за спину, примудрився ударом голови зламати ніс десятнику міської варти. Розлючені воїни зігнали на ньому свою злість, і тепер на обличчі у нього красувалося кілька свіжих синців і саден.

 - Ну що, жирна хвойда? - пірат зупинився, не звертаючи уваги на конвоїрів, що підштовхували його, і зміряв коменданта зневажливим поглядом. - Продався вухатим?