Читати книгу - "Втрачена Імперія , LikoDan "

Лінсюе, імперія крижаного снігу, розташована серед нескінченних льодяних рівнин і величних гір. Її мешканці були відомі своєю холоднокровністю, мудрістю та вмінням використовувати силу льоду в магії і бою. У центрі імперії височів палац, зроблений із чистого льоду, який переливався в променях сонця і був настільки міцним, що міг витримати будь-який напад.

Імператор Лінсюе, Бай Хань, славився своєю непохитністю і глибоким розумінням стародавніх знань. Він був чоловіком середнього віку з гострими рисами обличчя, волоссям, схожим на сріблястий лід, і очима, що нагадували замерзле озеро — холодними і проникливими. Бай Хань був одягнений у мантію, прикрашену білим хутром і срібними візерунками, що символізували чистоту і силу його народу.

Цього дня він сидів на своєму троні у величній залі, коли до нього, майже вбігаючи, увірвався його головний помічник — Чжан Вей, молодий і енергійний радник із гострим розумом.

— Ваша величносте! — Чжан Вей низько вклонився, намагаючись вирівняти дихання. — Щось трапилося з артефактами. Вони... вони зійшли з розуму!

Бай Хань повільно підвів голову, його обличчя залишалося незворушним, але в голосі прозвучала сталь.
— Що саме сталося? Говори чітко.

— Вони... бунтують, ваша величносте. Магічні потоки стали неконтрольованими. Усі артефакти в залі почали світитися і хаотично вивільняти енергію.

Бай Хань встав із трону, його мантія м’яко ковзнула по сходах.
— Покажіть мені.

Він махнув рукою, і перед ним з’явився портал, що вів до зали артефактів. Переступивши через сяючу завісу, імператор опинився в просторій кімнаті, стіни якої були вкриті льодяними візерунками. По всій залі літали уламки енергії, що виривалися з магічних предметів, які зберігалися тут століттями.

— Як давно це почалося? — запитав Бай Хань, не озираючись на Чжан Вея, який обережно ступив за ним.

— Лише кілька хвилин тому, — відповів радник. — Але їхня активність зростає з кожною секундою.

Серед хаосу імператор помітив один артефакт, що відрізнявся від інших. Це був круглий кристал, що лежав на п’єдесталі і випромінював спокійне, але інтенсивне світло.

— Цей кристал... він не реагує, — промовив Бай Хань.

— Так, ваша величносте, — підтвердив Чжан Вей. — Він просто світився від самого початку, але не видавав жодної загрози.

Імператор підняв руку, і всі інші артефакти раптом зупинилися. Їхні потоки енергії затихли, ніби корилися його волі. Бай Хань повільно підійшов до кристала і вдивився в його сяйво.

— Цей кристал... — пробурмотів він. — Він реагує на наближення турніру.

— Турніру? — здивувався Чжан Вей. — Ви маєте на увазі той, про який говорять у стародавніх текстах?

— Так, — твердо відповів імператор, його голос був спокійним, але рішучим. — Це перший турнір, який відбудеться після втрати Тяньсин. Артефакти відчувають зміну у світі. Це знак, що час настав.

Чжан Вей виглядав збентеженим, але спробував зберегти спокій.
— Що ви накажете, ваша величносте?

Бай Хань на мить задумався, потім обернувся до свого радника.
— Підготуйте війська. Ми повинні бути готові до всього. Сповістіть наших воїнів і магів. Лінсюе має показати, що її сила залишається незмінною навіть у часи змін.

— Так, ваша величносте, — відповів Чжан Вей, низько вклонившись і швидко покинув залу.

Бай Хань залишився стояти біля кристала, вдивляючись у його сяйво. Він поклав руку на поверхню п’єдесталу і відчув легке тремтіння під пальцями.

— Турнір... — тихо промовив він. — Боги вирішили випробувати нас. Що ж, нехай вони побачать, що Лінсюе не зломить навіть холодний вітер змін.

Його очі знову засяяли холодним блиском, і в залі знову запанувала тиша.

Бай Хань усе ще стояв біля кристала, коли почув позаду кроки. Він не обертався, уже здогадуючись, що це повернувся Чжан Вей.

— Ваша величносте, я виконав ваші накази, — сказав радник, трохи затинаючись. — Але… можна одне запитання?

Імператор не відповів одразу, але згодом тихо промовив:
— Питай.

— Як ви зрозуміли, що турнір скоро відбудеться? Це ж лише легенда, про яку говорять старі тексти. Що змусило вас бути впевненим?

Бай Хань нарешті повернувся до радника, його погляд був крижаним, але не сердитим. Він перехрестив руки за спиною і заговорив:
— Це не просто легенда, Чжан Вей. Це пророцтво, передане з покоління в покоління правителями Лінсюе.

Чжан Вей виглядав здивованим.
— Пророцтво?

— Так, — кивнув імператор, його голос звучав упевнено. — Воно було вигравіруване на одному з найстаріших крижаних обелісків нашої імперії. Мій дід і батько розповідали мені про нього, коли я був ще дитиною.

Бай Хань підійшов до стіни, на якій був вигравіруваний древній текст, вкритий тонкою плівкою льоду. Він провів рукою, і лід розтанув, відкриваючи ряди символів.

— Тут сказано: "Коли зірки змінять своє сяйво, і земля здригнеться від невидимого подиху, п’ять імперій зійдуться на полі бою. Від цього залежатиме доля світу, і один народ поверне гармонію або знищить її назавжди."

Чжан Вей підійшов ближче, вдивляючись у символи.
— Але, ваша величносте, як ми можемо бути впевненими, що це стосується саме цього часу?

— Ознаки вже тут, — відповів Бай Хань, повертаючись до радника. — Зміни в енергії артефактів, дивні явища на небі, посилення магічних потоків. Все це говорить про те, що час настав.

Радник замислився, але швидко оговтався.
— Ви вважаєте, що боги справді обрали цей момент для перевірки нас?

— Боги завжди спостерігають, — холодно промовив Бай Хань. — Але цього разу вони чекають не тільки на силу. Вони чекають, хто покаже мудрість і гармонію.

Чжан Вей глибоко вдихнув, його обличчя виражало повагу і тривогу.
— Що ще мені наказати, ваша величносте?

Імператор підняв руку, вказуючи на кристал, який досі світився спокійним, але сильним світлом.
— Цей кристал має залишатися тут. Він стане нашим провідником у час турніру. Забезпечте, щоб його не торкалася чужа рука.