Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Кларк"

Єва

— Допоможи нам пограбувати одного негідника, який нас обдурив! Забрав наші гроші, а іншого способу їх повернути немає!

— Ви з глузду з’їхали? — я подивилася на них по черзі. — Ні, ну щодо Лізки я давно мала підозри, але ти, Сергію… Ти ж, здається, був розумним мужиком. Хоча…

Я махнула рукою. Після того, як ці двоє «відправили» мене на той світ, а потім вирішили, що я з того світу повернулася, думала, що мене вже нічим не здивуєш. Але Сергію таки вдалося. Двадцятихвилинний монолог про його геніальний план змусив мене переоцінити свої уявлення про людську нахабність.

— До речі, — вийшла я зі ступору, — як ви взагалі тут опинилися разом? Лізка, ти що, все знала?

— Взагалі, ідея з самого початку була моя. Але після твого «воскресіння»… — вона замахнулася на Сергія, той спритно ухилився. — От же ж дурень, живу жінку поховати! Але без нього нічого не вийде. Весь цей план, до речі, в його інтересах насамперед. Я просто хочу повернути своє!

— Так і повертайте. Я тут до чого? Ви розумієте, у що намагаєтеся мене втягнути? Це, між іншим, кримінальна стаття! — в мені раптом прокинулася правозахисниця. — І взагалі, ця ваша схема звучить як витвір дуже голодної уяви. Все, була дуже «рада» вас бачити, а тепер вимітайтесь. І, Сергію, ми, до речі, можемо зустрітися в суді — на розлученні.

— Та почекай, — чоловік підняв руки, наче намагався заспокоїти дикого звіра. — Подумай: одним пострілом двох зайців — і від мене позбудешся, і допоможеш хорошим людям.

— А хороші люди — це ви двоє? — я засміялася. — Може, нагадати, як ми познайомилися з Лізою? Ой, зараз нагадаю! Ти два роки мене зраджував, ще й мав нахабність виставляти мені претензії! Бігав, сцени влаштовував, на сміх людям. То що, тепер я вам ще й співучасницею стану? Ну вже ні!

Я піднялася, демонстративно відчинила двері й обперлася на них, чекаючи, поки ці двоє підуть геть. Вони тяжко зітхнули, але таки вийшли.

Я прибрала на столі, переодяглася, відкрила ноутбук і щиро намагалася працювати. Але думки весь час поверталися до історії Сергія. Я довго опиралася, але зрештою взяла телефон і набрала його номер.

— Їдь до мене.

— А ми й так тут. Зараз піднімемось.

У двері подзвонили. Я закотила очі. Судячи з того, як швидко вони піднялися, вони просто чекали під вікнами.

— Я знала, що ти погодишся! — радісно вигукнула Ліза й кинулася мене обіймати.

— Не тринди. Я і сама цього не знала. Тим більше я ще не погодилась.

— Єва, не тринди! Ти тільки на вигляд така скромна, а всередині — справжня авантюристка.

— Гаразд, — я зітхнула і сіла на диван. — Давайте ще раз. З усіма подробицями. І тільки спробуйте збрехати.

Сергій вмостився у своє улюблене крісло, а Ліза просто впала на підлогу, підмостивши ноги.

— Мабуть, мені краще почати? — вона кивнула Сергію, той махнув рукою: мовляв, давай.

— Отже. Ви ж знаєте, що я родом із села. Приїхала сюди три роки тому, хотіла вступати до театрального. Виховувала мене бабуся, і коли вона померла, залишила мені будинок. Але ж я завжди мріяла про велике місто! Продала його, хотіла купити тут квартиру, але…

— Але виявилося, що на ці гроші можна купити хіба що гараж?

— Ні, кімнату на краю міста! — гордо виправила Ліза. — А ще в театральний вступити не вдалося, тож довелося шукати роботу.

— І ти стала офіціанткою в пивнушці, де зустріла чоловіка своєї мрії, — я скептично примружилася.

— Ну, не одразу мрії, — знизала плечима Ліза. — Спочатку він просто був щедрим клієнтом, який носив мене на руках…

— І, мабуть, теж вважав тебе «справжньою авантюристкою»?

— Саме так!

Я потерла скроні. Це буде довга ніч.

— Я ніколи не цікавилася, чим він займався, — почала Ліза, задумливо хрумкаючи печивом, яке сама ж принесла. — Але було очевидно, що новенький «Мерседес» і величезний будинок просто так з неба не падають.

— Ти мене дивуєш, — пирхнула я. — Серйозно? Живеш у казці, а питань не виникає?

— Ну, одного разу я все-таки спитала, ким він працює. Він відповів, що займається криптою.

— О, класика жанру.

— Казав, що у нього є «чоловічок», який знає всю систему зсередини. Підказує йому, коли вкладати гроші, щоб одразу багато підняти.

— Звучить абсолютно чесно і надійно, — кивнула я.

— Ну, я про крипту тоді знала приблизно нічого. Олег сказав, що якщо хочу, то може допомогти мені теж вкласти. Я спочатку відмовилася, бо хотіла купити житло, а не грати в «постав усе на зеро». Але потім побачила, як він буквально за кілька годин заробив десять тисяч доларів, просто клацаючи по телефону…

— І не запідозрила нічого підозрілого?

— А ти б запідозрила?

— Я б, напевно, хоча б запитала, як це працює.

— Ну, от я й запитала. Він сказав, що ризиків немає, схема ідеальна, а я, мовляв, тепер у закритому клубі обраних.

— І ти повірила?

— Слухай, коли тобі обіцяють квартиру в центрі, ти теж би подумала, що щось тут може бути правдою!

Я закотила очі.

— Спочатку я вклала трохи. І справді, наступного дня мала на тисячу більше. Потім ще трохи — знову виграш. І так ще кілька разів. У мене вже вистачало на однушку, хай і без ремонту.

— І тут він запропонував поставити одразу велику суму?

— Ага. Казав, що якщо хочу багато, то чого морочитись із дріб’язком? Мовляв, граємо по-крупному. Я сумнівалася.

— Але ти ж тут, значить, не сильно сумнівалася.

— Ти можеш не перебивати?! Я кілька разів перепитала, чи точно все буде гаразд, бо це були всі мої гроші. Олег клявся, що через кілька днів у мене буде квартира не просто в центрі, а ще й з ремонтом і балконом, звідки видно весь горизонт.