Читати книгу - "1. Таємниця зниклої Галі, Yana Letta"

Якщо у селі Шпилі було щось постійне, то це:

Кажуть, що вона могла визначити, хто проходив повз її двір о третій ночі, лише по звуку кроків. А якщо спитати її про будь-що, відповідь була одна:
— Та я давно знала, шо так буде!

Тому, коли слідопити вирішили йти до Варвари, всі розуміли: або вона допоможе, або прожене їх мітлою.

Під парканом баби Варвари вже зібралася невелика делегація: Максим, Іван, Тимко та Соломія, які нерішуче переминалися з ноги на ногу.

— Хто буде питати? — шепнув Іван.

— Ти що, хочеш, щоб вона нас прокляла? — відповів Максим.

— Прокляла?! — очі Івана за окулярами збільшилися вдвічі.

— Не вигадуй, — Соломія закотила очі. — Просто Варвара або скаже, або ні. Але якось вона ж має знати, хто вночі вивіз корову.

— Чекайте… А якщо вона сама її вкрала?! — Іван шепотом сказав так, ніби відкрив страшну державну таємницю.

— Іване, ти дурник, — видихнули всі троє разом.

Тим часом хвіртка різко відчинилася, і на порозі з’явилася сама баба Варвара.

БАБА ВАРВАРА
Вічно у чорному фартусі, з хусткою на голові та невідомо яким запасом інформації.
Знає все, що робиться в селі, ще до того, як це сталося.
Її мітла одночасно використовується для підмітання та для виховної роботи з дітьми.

— Чого приперлися, шпигуни?! — голос Варвари був грізний.

— Ми… це… про Галю… — Максим спробував узяти ініціативу.

— А шо Галя?

— Ну… зникла…

Варвара глянула на дітей, стиснула губи й сказала:
— Та я давно знала, шо так буде.

— Але хто? Хто міг це зробити?! — вигукнув Іван.

— А ви шо, не бачили? — Варвара примружилася.

— Що? — всі четверо нахилилися вперед.

Баба Варвара хитро подивилася на них, схрестила руки на грудях і повільно сказала:
— Я вночі чула віз. Десь між другою та третьою. Їхав тихо, але гуркотів колесами.

— Куди?!

— До лісу.

Всі завмерли.

— У ЛІС? — перепитав Тимко.

— Ага.

— А хто був у возі?!

Варвара стиснула губи.

— А це ви вже самі дізнавайтесь.

— Та скажіть!

— Як скажу, то що мені з того?

Діти перезирнулися.

— А що ви хочете? — підозріло запитала Соломія.

— Дві банки огірків, — відразу відповіла Варвара.

— Чому?!

— Бо мій дід їх з’їв, а я на базар не хочу йти.

— Отак просто? Ви знаєте, хто викрав Галю, але скажете це за огірки?!

— Хто вам сказав, що я знаю? — Варвара хитро примружилася.

— То ви блефуєте?! — вигукнув Максим.

— То ви дурники? — спокійно відповіла Варвара.

Діти стояли, в шоці переробляючи інформацію.

Факт був один: баба Варвара щось знала, але без хабаря з огірків говорити не збиралася.

— Добре, у кого є огірки? — запитав Тимко.

— Я знаю, де їх узяти! — Іван хитро посміхнувся.

— Тільки не кажи, що вкрасти в діда Петра, бо він тебе знайде.

— Та ні! У моєї баби є, але треба швидко…

— Розбиваємось на групи! — урочисто сказав Максим. — Тимко й Іван — за огірками! Я з Соломією — будемо слідкувати за Бубликом!

— Чому за Бубликом?!

Максим пильно подивився на кота, який сидів під плотом і дивився на них із єхидним виразом.

— Бо Бублик щось винюхав, і я хочу знати, що.

— Але…

— Ніяких але! Операція "Огірки" та "Стеження за котом" розпочинається прямо зараз!

Слідопити розділилися, а баба Варвара хмикнула і пішла у двір.

Вона знала, що вони повернуться.