Читати книгу - "Інтригуюче кохання, Лана Рей"

Як я не намагалась подолати ті кляті двадцять кіл, аби сьогодні не залишитись голодною, мені це, на жаль, не вдалося.

На чотирнадцятому колі я відчула, що зараз виплюну власні легені, а на вісімнадцятому - зрозуміла, що моє тіло більше мене не слухається.

Я гепнулась на траву поряд з іншими студентами,  що виявилися такими ж слабаками і невдахами, як я. Сьогодні ми з ними залишимося без їжі. Печально, але не смертельно.

Я із захопленням спостерігала за тим, як мій новий знайомий, Калеб, біжить далі, тягнучи на собі всю ту купу речей, які він вирішив привезти в академію.

Який же цей хлопець, в біса, міцний та витривалий. Хоч по-доброму, але я все ж заздрила його неймовірній силі.

Коли це випробування, нарешті, закінчилось,всіх студентів відпустили заселятись у кімнати.

Я ледь допленталась до своєї кімнати, тягнучи за собою валізу. Після сьогоднішньої пробіжки, я точно її зненавиджу.

Зовсім не так я уявляла собі навчання у військовій академії.

Я - сильний і талановитий маг! Якого біса я маю бігати довкола академії із валізою в руках?!

Це ж якесь дурне знущання, а не тренування.

Я була зовсім знесилена, голодна і мріяла про душ.

В кімнаті окрім мене нікого не було. Можливо, мені пощастило і я житиму сама?

Може ж мені хоч у чомусь пощастити? Надіючись на краще, я взяла сіру піжаму, що видали нам разом  із кількома комплектами форми і поспішила у душ.

Вода була майже холодною, але я зараз і такій була дуже рада.

Швидко помившись, я замаскувала груди і вдяглась у піжаму, бо планувала відразу завалитися спати. 

Недаремно кажуть, що хто спить, той їсти не просить. Але моїм планам не судилося здійснитися.

Зайшовши до кімнати, я побачила  того дикого і нахабного чорнобрового блондина, через  якого я провела найжахливішу ніч у своєму житті і потрапила до в'язниці.

Варто було лише згадати, про що  ті недоумки тоді розмовляли, як я відчула, що почала червоніти від сорому.

І зараз цей огидний, блондинистий паскудник, мало того, що стояв посеред моєї кімнати, він ще й тримав в руках мою рожеву маєчку.

Ото халепа! Як я могла не помітити її і покласти у валізу, з якою їхала до академії ? От я дурепа!!!

- Оце так зустріч, Коротуне! А що це у нас тут таке? Якийсь любовний трофей? Хача, як на мій погляд, ти мало схожий на героя - коханця. Більше нагадуєш якогось дрібного збоченця, - промовив блондин, нахабно сміючись.

- Віддай сюди! - спробувала я відібрати свою річ.

Блондин підняв руку, в якій тримав мою майку, високо над головою і ще більше розвеселився.

Не знаю, чим би все це закінчилося, якби в наші двері хтось голосно не загупав і не наказав всім негайно вишикуватись у коридорі.

Блондинистий паскудник жбурнув майку назад у мою валізу і поспішив у коридор, а я послідувала за ним.

Щойно я помітила рудого вусаня і сивого, у мене відразу виникли погані передчуття.

Спершу наші викладачі вирішили представитись. Виявилося, що вусатий - це прфесор Ітан Крейн, сивий - професор Дерек Фобос.

Далі нам розповіли про наш розклад на кожен день. Почувши, що підйом у нас о шостій годині ранку, я важко зітхнула, бо вдома я, зазвичай, раніше сьомої тридцять не прокидалась.

Також нам розповіли про покарання, що чекають на нас у випадку порушень дисципліни.

Правил в академії виявилося більше, ніж ми могли собі уявити.

Простіше було перерахувати те, що нам дозволялось, бо для цього вистачило б і пальців однієї руки.

- А зараз розпочнемо перевірку ваших валіз. Не вистачало ще, щоб  ви чогось забороненого понавозили, - заявив професор Фобос.

Від почутого, у мене мало серце у грудях не зупинилося. Відразу пригадалася та клята рожева майка, яку я помилково прихопила собою в академію.

Навіть уявляти не хочу, що станеться, якщо мене розкриють. В кращому випадку я вилечу з академії і моя мрія стати бойовим магом ніколи вже не здійсниться. Про те, що мені загрожує в гіршому випадку, я воліла не думати.

Студенти стояли вишикувані у коридорі, а охоронці академії виносили з кімнат валізи і ставили перед кожним.

Коли моя валіза опинилася біля моїх ніг, я мало не вилаялась, бо бісова майка лежала із самого верху.

Обидва викладачі швидко оглядали речі студентів.

- На того, у кого знайдеться щось заборонене, чекає покарання. Будете бігати навколо академії в одній спідній білизні, - попередив професор Крейн.

Коридором пронеслося важке зітхання, а мені захотілося вовком вити від розпачу