Читати книгу - "Інтригуюче кохання, Лана Рей"

Суворі викладачі, вправно перевіряючи наші речі, швидко знаходили порушників. Таких "щасливчиків" вже зібралось близько десятка.

Я почувався спокійно, бо все заборонене у мене, як  і у моїх друзів, забрали ще вранці і своє покарання ми теж вже встигли відпрацювати.

Мій погляд впав на Коротуна, що стояв поруч. У бідолахи був геть кепський вигляд.

Здавалося, що він от-от втратить свідомість. Як же цей мамин синочок боїться вхопити покарання.

Мабуть, він завжди був слухняним, правильним і відповідальним.

Професор Фобос, як раз, зупинився навпроти Коротуна

- Це твоє? - Поцікавився він, тримаючи в руках рожеву дівочу маєчку.

Хлопець виглядав таким переляканим, ніби зараз вирішувалося питання його життя і смерті.

І чому він так злякався? Дивний якийсь. Виступити проти трьох супротивників, що були значно більшими за нього, він не боявся, а через дурне покарання  вже мало в штани не наклав.

- Це моє, професоре. Охоронці переплутали наші валізи, - промовив я, посміхаючись.

- І що ця річ робить у твоїй валізі, кадете Дрейку?- поцікавився викладач, сверлячи мене поглядом.

- Моя кохана дівчина дала її мені на згадку про себе. Хіба це погано кохати когось?

- На справжнє кохання здатні лише справжні чоловіки, а ви поки що - лише жалюгідна подоба на чоловіків. Ні краплі серйозності та відповідальності. Твою пам'ятну річ я конфіскую. Готуйся до нічної прогулянки, Дрейку. Думаю, що вона тебе добряче збадьорить.

Прекрасний початок навчання в академії. Не встиг одне покарання відбути, як вже вхопив друге.

Як там любив повторювати мій батько? Здається, він казав, що труднощі загартовують і роблять нас сильнішими.

Підозрюю, що такими темпами, я швидко стану дуже сильним. Досі не розумію, навіщо я прикрив Коротуна і втрапив у чергову халепу. Мабуть, я все ж надто добрий. Принаймні моя мама так думає.

Порушникам наказали роздягатись і готуватись до пробіжки довкола академії.

Мене разом з іншими "щасливчиками" вивели на вулицю, де вже почався дощ.

Навіть не уявляв, на скільки не приємно бігати під прохолодним дощем в одних трусах.

Подумки я лаяв себе за власну дурість, а Коротуна - за те, що він, взагалі, існує

Якже цьому дрібному блазню дістанеться, коли я повернусь у кімнату.

Малий паскудник, мабуть, вже влігся в ліжко і вкрився теплою ковдрою.

Щойно я уявив собі цю картину і подумав, що Коротуну зараз, на відміну від мене, тепло, сухо і комфортно, то відразу захотів придушити цього дрібного хробака.