Читати книгу - "Сіра кішечка Темного володаря, Аманді Хоуп"

Почався неймовірний переполох! Гості повставали, хтось заверещав, хтось відскочив від столу.
Її намагалися зловити всі разом.
Бідолашна мчала по столу, зіскочила й побігла далі величезною залою.
За нею гналися собаки, за собаками — слуги. Шум стояв страшенний!

У паніці кішка проскочила крізь рятівні двері, але собакам вдалося загнати її в кут!
Ставши в захисну позу, вона зашипіла, шерсть на спині стала дибки.
Проте вкрадений, хоч і пошарпаний шматок риби вона досі не випускала з пащі.

Собаки, страшної, хижої породи, що більше скидалися на вовків, скажено гавкали.
Кілька разів вони намагалися наблизитися, але одразу отримували лапою з гострими кігтями по морді й, скавучачи, відступали.
Якоїсь миті пси, ніби змовившись, почали заходити з різних боків.

Кішка завмерла й лише в розпачі продовжувала шипіти.
«Оце й усе… — подумала Віка. — Отакий кінець у тілі кішки!»

Бідолашна навіть не помітила, хто ще наблизився, — вона вперто стежила лише за рухами собак. Навколо зібрався натовп.
Коли вона вже змирилася з неминучим, несподівано чиясь міцна рука схопила її за загривок і підняла вгору.

Її переляканий погляд зустрівся з холодним, вивчаючим поглядом блакитних очей.
Віка вперше в житті бачила таку дивну людину. Якщо це взагалі була людина.
Його обличчя — надто ідеальне: овальне, з прямим носом, вольовим підборіддям і пронизливими очима, в яких, здавалося, відбивалося все її нікчемне життя.
Всупереч небесному кольору очей, волосся незнайомця було чорним, як ніч. Але найбільше дівчину вразили… вуха! Вони були видовжені догори!

«Що це? — подумала Вікторія, ще не отямившись від переляку. — Ельф? Як у книжках Толкіна? Та годі! Це, мабуть, грим… Я потрапила на зйомки фільму про хоббітів? Та я ж усе життя мріяла знятися в такому кіно! І от, будь ласка — мрії збуваються!»

Вона спробувала викрутитися, щоб побачити камери, операторів, знімальну групу.

— Такий дрібний, а влаштував стільки галасу! — озвався слуга, що стояв поруч. — Бач, як крутиться! Може, викинути його, пане?
І простягнув до неї руки. Віка сіпнулася, не бажаючи потрапляти в руки цієї неприємної людини.

— Може, це — кішка? — раптом промовив ельф, що тримав її. В його очах блиснула лукава посмішка, а від низького грудного голосу Вікторію аж пересмикнуло. Їй ще дужче захотілося втекти.

— То зазирніть під хвіст! — порадив слуга.

«Що?! — очі нещасної кішки стали ще більшими. — Тільки не це! Не смійте мені нікуди заглядати!»
Вона щосили притисла хвостика до тіла й з жахом дивилася на «дослідників».

Тримаючи її за загривок, чоловік другою рукою підтримав під живіт, і Віка опинилася притиснутою до його грудей.
На її подив, він тримав кішку дбайливо, хоча й міцно. Нарешті, відпустив загривок і провів своєю великою долонею по її спинці.

— Звідки ж вона тут узялася?! — трохи заспокоївшись через те, що пан не сердиться, знову заговорив слуга.
Ельф ще кілька разів погладив кішечку й несподівано схопив шматок риби, що стирчав з її пащі.
Спробував вирвати його. Але кицька загарчала і вп’яла кігтики в його долоню.
— З характером! — видав холодну усмішку пан-ельф, обережно віддираючи гострі кігті, що вп’ялися до крові.
— Голодна, мабуть! — підхопив, нервово ковтнувши, застиглий поруч слуга.

Він зблід, злякавшись, що пан розгнівається. Ця бридка кішка навіть гадки не мала, кого щойно подряпала!
Добре, що Темний був у гарному настрої, інакше від неї залишилася б лиш мокра вовняна пляма.

Ця тварина зіпсувала урочистий обід — навряд чи після цього вона виживе.
Коли кішку нарешті спіймали, всі, хто ганявся за нею, розійшлися.
Тільки пси сіли неподалік, пильно спостерігаючи і чекаючи слушного моменту, щоб дістатися до ненависної істоти.

— Віднесіть її на кухню та нагодуйте! — наказав ельф і передав Віку до рук слуги.

Його інтерес згас так само несподівано, як і з’явився.
Чоловік розвернувся й пішов до столу.