Читати книгу - "Шепіт у пітьмі: Наслідки, Дроянда"

— Я був там, коли її батько зруйнував ядро Ордена, — сказав сивий чоловік, виймаючи з кишені стару, обвуглену карту.

— І я знаю, що нова хвиля вже піднялась. Але ви не готові.

Аліса мовчки розглядала карту. На ній було щось схоже на підземну схему Києва, з позначками — у формі зірок і чорних знаків.

— І чого ви хочете? — її голос був спокійний, майже холодний.

— Щоб я працювала на вас? Щоб зрадила те, що ще не встигла зрозуміти?

Чоловік нахилився ближче.

— У тебе є дар, Алісо. Ми могли б захистити тебе. І не тільки. Якщо допоможеш — твоя мама більше ніколи не побачить тіні біля вікна.

— Це... шантаж? — повільно перепитала вона.

— Це — реальність, — відповіла незнайомка з рудим волоссям.

Аліса стиснула кулаки. Її очі спалахнули.

— Я не піду на шантаж. Я знайду відповіді сама. Ви знаєте, що за мною прийшов шепіт — отже, це я оберу, кому вірити. Не ви.

В кімнаті запанувала тиша.

А тато, Данил, стояв за нею, мовчазно — але гордо.

Він усміхнувся.

— Вона моя донька.

Жінка з вогняно-оранжевим волоссям зробила крок уперед. Її очі були золотаві, зі зміїним відтінком — в них палало щось давнє й небезпечне.

— Ти дуже схожа на свою матір, — сказала вона, і її голос був ніби шелест листя в бурю. — Але всередині тебе — інше полум’я. Ти ще не розумієш, що буде, якщо не обереш сторону.

Аліса відступила на півкроку, але не злякалась.

— А якщо не оберу жодну? — кинула вона. — Може, настав час створити щось нове. Без тіней, без ваших зрад.

Жінка посміхнулась, але в тій посмішці не було тепла.

— Справжні творці завжди жертвують. Твої батьки це знали. Вони теж мріяли про світло — і подивись, як усе закінчилось.

Аліса зиркнула на маму. Соня стисла її руку — тихо, мовчки, але сильно.

— Ти ще не знаєш, хто я, — промовила дівчина повільно. — Але скоро дізнаєшся.

Жінка схилила голову.

— Ми ще побачимось, спадкоємице. І не забувай: навіть у світлі завжди є місце для тіні...

І зникла. Просто розчинилася в повітрі, мов клуб диму.

Тоді Данил прошепотів:

— Вона — з Радиксів. Їх мало хто пам’ятає. Але вони завжди знали, як залишити шрам на серці часу...