Читати книгу - "Таємний клуб лиходіїв, Selina Tamamushi"

Минув тиждень. Сонце, що нечасто заглядало до жерла згаслого вулкану, все ж пробилося крізь клуби пари  і освітило офіс Таємного Клубу Лиходіїв. Хоча вони себе називали лише Комерсантами і щиро вірили у силу планування і добре організованої бухгалтерії. 

— Друзі, — почала Дракониця з глибоким, втомленим зітханням. — Сьогодні ми знову зібралися… щоби пригадати найгірше, що з нами сталося цього тижня. Та вирішити, як нам викрутися з цієї ситуації. 

— Це що? —  Барон Бартер пухлими пальцями обережно відкрив дуже великий контейнер із духмяною випічкою, — ми будемо заїдати стрес? 

— Так, бо після бардів підтримка нам знадобиться, — хрипко сказала павучиха, витягуючи зі своєї сумочки пожмакану афішу. — Ось що вони зробили. 

На афіші було написано золотими літерами: 

 “Пісня про звитягу та пекарку смерті” — Героїчна ода про те, як лицар  Сер Рому врятував пекарню від злих обпечених духів (насправді, розігнав сажотрусів, які прочищали димохід в пекарні). 

— Вони… — почала Дракониця та задихнулась від емоцій — …вони зобразили мене як вогняного монстра, що змушує працювати дітей-сиріт! Нікого не збентежило, що у цих “дітей” борода до коліна. 

— Мене назвали “павучою маніпуляторкою естетики”! — обурилася пані Павук. — Хоча я павучиха і це майже комплімент! Але в дуже образливому контексті! 

— А мене, — додав пан Шлак, — назвали “Паном Работоргівцем Зольного Краю”. І ще “промисловим тираном”! Я ж просто закликав, щоби гноми-шахтарі не виходили на обідні перерви одночасно! Вони не проти, а барди все перекрутили! 

— Ніхто з бардів не захотів співати позитивно ні про нас, ні про працевлаштування, — сумно повідомила мадам Гарнюня. — Один сказав, що “в цій темі не має внутрішнього конфлікту”. Я показала йому свою систему бонусів! Там є цілий розділ “Внутрішній конфлікт щодо премій”! А він не зрозумів! 

— Гарнюне, та це нормально! Ніхто не розуміє твою систему бонусів! — відмахнувся пан Візник. — Треба було його відправляти до мене, я би показав йому внутрішній конфлікт, кому віддати останнього коня: безкоштовно бабусі доїхати до лікаря, чи за подвійні гроші парубку для побачення з дівчиною... 

— Один із бардів написав правдиву баладу, — сказав Барон Бартер, дістаючи сувій. — Назва: “Готель для лицарів чи дурнів?”. Сюжет: герой ночує в моєму готелі “Вечеря й Відпочинок”, де його годують квітами акації та змушують читати меню, написане невідомою мовою... 

—  І чого ти такий радий? Це ж погана реклама для тебе! — здивувалася Гарнюня. 

— А чому і ні? Того дня у мене був ельфійський день, меню і їжа були для них. А погана реклама, для мене все одно реклама. На другий день я повернув нормальне меню, а до мене прийшло багато розумників подивитися на дурників. Всі один до одного приглядаються! Ги-ги-ги! 

— Не згодна з тобою, що чорна реклама їде на користь. Я дала бардам золото, пиріжки, навіть мінісувеніри з логотипом ДракоХруму! — зітхнула Дракониця. — А вони... написали про те, як лицар “звільняє” робітників пекарні з-під “драконячого гніту”. 

— Ось же ці барди! Тоді я теж був там!!! І це було не звільнення, а пожежна евакуація! — вигукнув пан Візник, вдаривши кулаком по столу. —  І я бачив, як спрацювала сигналізація! Це горатнахабства, бо один із бардів спробував сам дістати величезний Куліч (Бабу). А потім прискакав лицар на  ім’я... схоже Гарбу допоміг йому і втік з цим Кулічем в невідомому напрямі. 

— О, лицар Сер Гарбу — тихо додала павучиха. — Це той самий, який подарував мені свого меча... 

— Угу, — пробурмотіла мадам Гарнюня. — Герой-романтик подумав, що врятував принцесу. 

— Коротше, — підсумувала Дракониця, — барди скоріше оспівають наше банкрутство, чим те що на нас можливо працювати. 

— Нам потрібна нова ідея, — серйозно сказала пані Павук. — Якщо ми не можемо змусити бардів співати про нас… 

— …може, треба самим стати бардами? — тихо в бороду сказав пан Шлак. У кімнаті настала тиша. 

— Що ти… маєш на увазі… — Дракониця повільно видихнула кілька димових нот. — Самопіар? Виступи? Гастролі? Турне під назвою “Комерсанти майбутнього”? 

— Для початку організуємо “Благодійний концерт” просто неба.  

— Як? — зацікавлено запитала Гарнюня, — барди, схоже, оголосили нам бойкот. Щедрот не чекайте від них. 

— А вони нам і не потрібні. Ми самі створимо міф — про комерційного героя. Того, хто будує, а не руйнує, — тихо доповнив пан Шлак, — хто працює на користь суспільству, шахтар,  кур’єр, пекар, барист, лікар, продавець, перевізник, запалювач ламп, садівник, будівник, кухар, кравець... — він зробив паузу, щоб набрати повітря та продовжив — педагог, інженер, логіст, слюсар, зварювальник, муляр, агроном, вантажник, листоноша, глашатай, розкладник... 

— Добре, пане Шлаче, ми Вас зрозуміли. А Ваш перший виступ буде де? — запитав пан Візник, вже витягуючи мапу на якій позначені його точки з орендою різного транспорту. 

— У Королівстві Титанії, — іронічно відповіла Дракониця. — Там не багато бардів і ще не чули про ДракоХрум… і можна розраховувати на лояльних слухачів. 

—  А чого, гожа ідея! Отже, наступний крок — ми стаємо бардами? — перепитав Барон Бартер, намагаючись набити мотив ложками по столу. Його ритм підтримала павучиха хлюпаючи лапками, Гарнюня спробувала взяти ноту Ля, а пан Шлак почав підсвистувати. 

— Оу, схаменіться, ви дійсно готові все залишити та стати бардами? —Дракониця підвелась. Її погляд пройшовся по всіх учасниках. І кожен, хто зустрівся з цим поглядом, відчув, як десь усередині стискається не серце, а внутрішній звіт з фінансовими ризиками. — Нагадую! Ми не лишаємо наші бізнеси! — вона зробила велику затримку та продовжила повільно, з паузами між словами, наче карбувала заяву для аудиту. — Ми маскуємо себе. Ми переводимо активи в інший формат. Так буде концерт — але це буде презентація бренду. Хай буде балада — але вона працюватиме на наші-стратегії. 

— Не бардами, — виправила пані Павук, — а архітекторами нової героїчної міфології. Хай пісні працюють на нас, а не проти!