Читати книгу - "Віддзеркалення душі, Ліліт Вайсс"

Рейнар прокинувся не в своєму ліжку, і не в своєму світі. Він лежав на холодній землі, відчуваючи її вологу через тонкий одяг. Часу, щоб осмислити те, що сталося, у нього не було — все відбувалося надто швидко, а його розум ще не міг прийняти нову реальність. Повітря було іншим, важким і насиченим, немов сам простір тут не мав твердої форми. Все навколо нього було розмито, ніби свідомість ще не здатна відокремити реальність від примари.

Він сів, піднімаючи руки до голови, намагаючись зрозуміти, де він, як сюди потрапив, і чому відчуває цю страшну порожнечу в середині. Погляд потрапив на навколишнє оточення: світ був незвичним, похмурим, з темними хмарами, що висіли низько над землею, а землю покривав густий, м’який туман, у якому не можна було розрізнити горизонту.

Рейнар не міг втримати погляд від того, що його оточувало: будови, схожі на старовинні замки, розвалювалися, ніби їх зруйнували століття. Але водночас все це було дивовижно живим, настільки, що він відчував, як повітря навколо нього пульсує, неначе сам світ тримався на межі зламу.

Він піднявся на ноги і почав рухатися вперед, не знаючи, куди йде, але відчуваючи, що йти кудись треба. Кожен його крок залишав в ґрунті слід, який не затягувався, ніби ця земля мала свою пам'ять.

Крок за кроком, він вийшов на відкриту галявину. Під ногами хрустів старий камінь, і Рейнар раптом зрозумів, що стоїть перед величезною аркою, яка вела до чорної, зруйнованої будівлі. Це була стародавня споруда, вражаюча своєю архітектурою. Вежі, що колись підносились високо в небо, тепер були тільки темними силуетами на фоні похмурого неба.

В його душі знову розгорілося відчуття, що це місце не випадкове. Він підходив до нього, і чим ближче він був, тим більше відчував, як це місце зачіпає його глибше, ніж просто фізично. Це був символ, пам'ять, що йому щось тут треба знайти. Можливо, відповіді на те, що сталося, і чому він тут. Можливо, це був єдиний спосіб розібратися в тому, що з ним трапилося.

Туман повільно почав розсіюватися, коли він наблизився до арки. І тоді він почув голос. Спочатку тихо, майже нечутно. Потім — все голосніше. Це була вона.

— Рейнар, — прозвучало її ім’я в його думках, ніби голос, який резонує з глибини світу. — Ти нарешті прийшов.

Його серце стиснулося від несподіванки. Це була та сама тінь, яку він бачив в тумані кілька годин тому. І вона знову була перед ним. Знову її образ, її присутність. Він не міг сказати, чи це реальність, чи чергова примара його пам'яті. Але він відчував: вона не просто привид. Вона була частиною цього світу, частиною того, що відбувалося з ним.

Вона стояла перед ним, її обличчя було сумним, але очі світилися таким дивовижним світлом, яке він відчував глибоко в серці. Вона була живою, і в той же час — ні. Вона була в цьому світі, але не з ним.

— Чому ти тут? — запитав Рейнар, не в змозі стримати відчай, що раптово нахлинув.

Вона усміхнулася. Усмішка була ніжною, але в ній був біль — такий самий біль, який Рейнар відчував у своїй душі.

— Ти не розумієш, Рейнар, — промовила вона. — Це не просто сон. І не галюцинація. Ти потрапив у світ, де реальність і можливості переплітаються. І ти маєш пройти цей шлях, щоб знайти те, що втратив.

Рейнар зробив крок вперед, але перед ним знову виникла темна, непроглядна стіна. Він зупинився, не знаючи, що робити. Його серце билося швидше, а в голові крутилося безліч запитань, на які не було відповідей.

— Що це за світ? І чому я? — запитав він знову, намагаючись перебороти почуття безсилля.

Тінь тільки дивилася на нього з глибокою печаллю. Вона була частиною цього місця, і в той же час не була. Її присутність була певною метою, а її молчання — відповіддю на те, що йому належало зрозуміти.

— Ти не один, Рейнар. Є інші. Ті, хто пройшли цей шлях до тебе. І кожен з них має свою мету. Але твоя мета — не просто пройти його. Ти маєш знайти себе, знайти те, що в тебе забрали.

Рейнар ще не зовсім розумів її слова. Але він відчував: це лише початок.

З кожним її словом він відчував, як цей світ тисне на нього ще більше, і що йому не можна втекти. Він не міг повернутися назад. Але він знав одне: цей шлях, який він мав пройти, ставив йому перед лицем не просто зовнішні випробування, але й випробування внутрішні. Йому потрібно було знайти відповідь на питання, яке не давало йому спокою: як повернути те, що він втратив.